Частина 3

- Ме-е-е, - долинуло з темного закутка за дверима магазину готового одягу, з якого вийшли Дворак, Ризик і Брунгільда.
Дворак, виведений із себе остаточним вибором відьми, а також необхідністю підкорятися, зробив миттєвий кидок у сутінки і висмикнув з нього кволого сивобородого старця в широкому халаті та шароварах.
- Е-е-е, дозвольте представитися! - мекнув той, повиснувши на витягнутій руці Дворака.
Ризик поплескав свого друга по плечу, і той неохоче опустив бідолашного на тротуар.
- А нема чого підкрадатися, - пробубнив невдоволено, - нехай дякую скаже, що шию йому не зламав.
- Дякую! - гикнув старий, що знітився під трьома недружніми поглядами, - я не знав, не хотів світитися!
- То чого стоїмо? Якщо не хотів світитись? – поцікавився Ризик, який обзавівся башликом, який акуратно прикривав його скарб – кітель ручної роботи.
- То може по склянці? - запропонував несподіваний зустрічний-поперечний.
- У затишному місці? – визирнула з-за спини Ризика відьма.
Дівчина і раніше вирізнялася специфічним зовнішнім виглядом. Не в плані того, що все чорне, а в плані того, що обтягує і стягує. Особливо з того моменту, як накинула око на Дворака. У магазині, який вони залишили пару хвилин як, вона обрала два розкішні брючні костюми. Один з них - чорний атлас, брюки клеш, з розрізами до коліна, в розрізах прослизає кипінь червоних мережив. Піджак з вузькими рукавами, що розширюються від ліктя. перетворюючись майже в спідницю танцівниці фламенко, з широким вирізом, з якого обіцяюче стирчала червона мереживна білизна. І капелюх з вузькими полями та невисокою тулією.
У Дворака досі сіпалося око від демонстрації можливостей широких рукавів. Однозначно у відьмі пропадає талант високорівневого злодюжки. Тому що тільки вона разом із костюмом змогла запакувати у запропонований пакет три шарфики, комплект атласної білизни та тонку коротку комбінацію.
«Спритливість рук і ніякого шахрайства» - промуркотала вона, дивлячись у вічі Дворака, який від несподіванки відкрив рота і спробував припинити свавілля.

"Це бонус за гарні відгуки та майбутні рекомендації" - шикнула вона на нього. 

- Так? - повернулася до хазяйки, і та закивала, навіть не розуміючи, що саме мала на увазі дівчина, що спритно крутила чоловіками і залишила майже цілий кошель монет.
Другий костюм, святковий, як вона охарактеризувала свій вибір, досі змушував серце Дворака завмирати і частувати з шаленою силою. Позитивним моментом у тому костюмі було атласне боді тілесного кольору, на цьому й все. Решта в костюмі була мереживна, прозора і з каміньцями в найнесподіваніших місцях. Якщо не знати, що на відьмі боді, яке за кольором зливалося з її шкірою, то в перший момент можна подумати, що вона під костюмом гола. У комплект до цього неподобства відьма обрала крислатий капелюх із вигнутими краями.
На коментар «це непристойно», вона посміхнулася і пройшла долонею по щоці Дворака.
- Ти ж мені не чоловік, щоби забороняти, рекомендувати чи радити? - промуркотіла великою кішкою, і Двораку в цей момент шалено захотілося ним бути. І краще у найближчій перспективі.
Ще йому не подобалися штани, на яких наполягала відьма. І хоч вони були досить широкими, але чоловік, який звик до кілта, відчував себе в них не комфортно.
- Тільки для наших цілей, створення іміджу. А потім знову одягнеш свою чудову спідничку!
Ризик вибрав одну сорочку, три футболки, які запропонувала відьма та кілька пар білизни, разом із шкарпетками.

Брунгільда ​​раділа різноманітності, яку пропонував магазин, дозволивши укомплектувати речові мішки найнеобхіднішим в одному місці. Ще вона витягла із засіків три спортивні костюми. Чорні і схожі на екіпірування ченців ніндзя. Інтуїція твердила, що це екіпірування стане в нагоді в найближчому майбутньому. Як і хула, створена Златою та Фросею, і з якою Дворак не розлучався.
Саме тому він так міцно притискав до себе речовий мішок, і час від часу смикав ногою, намагаючись позбутися затягнутості в районі стегон.
- Сюди, шановні панове, - засміявся перед ними дивний громадянин, відводячи з однієї з другорядних вулиць Ба-Зара в глибину провулків і розгалужень наметів з найрізноманітнішим товаром.
Якби не проводжатий, на другому чи третьому повороті вони б заблукали. А так, слідуючи гуськом по вузьких проходах галасливого торгового мегаполісу, вони досить швидко досягли червоних червоних китайських ліхтариків, що призивно миготіли над дверима, з різьбленим драконом.
- О! - протягла Брунгільда, - яке атмосферне місце!
- Тільки для своїх, - повідомив провожатий, погладив долонею бороду і запрошуючи махнув рукою «гайда за мною!»
Місце, в яке привів їхній старий, виявилося антикварною лавкою. Окрім головного залу, тут були й індивідуальні кабінки, в які можна було потрапити, як і з зали, так і з вулиці. Якщо знати, які двері відчинити і який пароль сказати.
А ще з цих кабінок був вихід через люк на нижній ярус Ба-Зара.
В одній із кабінок на них чекали за сервірованим столом. І той, хто чекав, був точною копією провідника.

- Ми з братом власники антикварної крамниці «Соковитий апельсин» - повідомив сидячий за столом, - сідайте і розділіть з нами трапезу.
У голові відьми крутилися давно забуті спогади далекої молодості іншої жінки. Тієї, що померла на Землі в 1980 році. Одного разу їй довелося відвідати Бухару. Стародавнє місто, яке аж до вересня 1920 року було знаменитим на весь світ, будучи одночасно столицею найбільшої держави регіону з тією самою назвою. Оточена просторими просторами пустелі Кизилкум, Бухара навіть під час того відвідування зберігала атмосферу стародавнього міста Великого Шовкового шляху. Але її дні скінчилися з приходом до влади більшовиків.
Але зараз це все було неважливо, тому що чомусь згадався момент, коли її пригощала запрошуюча сторона, виставивши на стіл такий самий розписний сервіз, з орнаментом, схожим на арабську в'язь.
«Славна Бухара. Славиться красою своїх палаців, мечетей, мінаретів, медресе та караван-сараїв. А ще славиться умілими руками майстрів, які цю красу створили» - самі собою зірвалися з губ рядки, що запали в серце, і виявляється пронесені не тільки крізь роки, а й крізь космічні відстані.
- Асалому алайкум, сестро! - вклонилися обидва дідки, і кивнули на низькі полиці, посипані подушками.
- Допомога потрібна, - повідомили вони, коли були випиті по три піали ароматного напою, що дуже сильно нагадував чорний чай, але, на жаль, це були не листя, а якийсь ферментований фрукт. Корки фрукта, якщо бути точним.
- Яка ж? - обережно поцікавилася дівчина, віддуваючись від з'їденого та випитого.