Частина 11

Кожна знайдена дірка у захисті палацового ансамблю монетизувалася та осідала приємною вагою в гаманці, який вручив влаштовувач Серединного балу, з химерним ім'ям Вікторіус Страсний. Його та начальника варти на ім'я Грокус Ризик випадково зустрів на своєму обході та прицілюванні. Хоча швидше він збирався прицінитися до навколишньої дійсності, а довелося на суперечку прицілюватися, благо досвід і інтуїція, що повернулася, дозволяли.
Проходячи повз чорні ворота, Ризик почув, як Грокус рапортував Вікторіусу про те, що все під контролем, миша на територію об'єкта, що охороняється, не проскочить, і він не втримався. Просто не далі, як п'ять хвилин тому він на власні очі бачив, як якась огрядна тітка – аж ніяк не мишачого розміру, протискалася між двома пірамідальними туями, якими був обсаджений химерний паркан, що відсікав зовнішній периметр від внутрішнього.
Зачекавши п'ять хвилин і переконавшись у тому, що назад вона виходити не збирається, а значить її, швидше за все, не потреба скрутила, а за туями є лазівка, Ризик рушив у той самий бік, дозволивши собі у власному припущенні переконатися. Лаз був влаштований на рівні ґрунту, по всьому виходило, що на той бік спритна тітка прошмигнула на карачках. І судячи зы стану втоптаної землі та ґрунтовності лаза – він був не свіжовиритим.
Ризику згадалося оповідання Злати про концепцію утворення стежок. Судячи з комплекції дами, що спритно шморгає крізь туї - це персонал кухні, якому ліньки щоразу робити гак до чорних воріт і таким чином вона скорочує шлях від місця роботи до нижніх воріт для молодшого персоналу. А якщо знайшовся подібний прецедент, то він однозначно не один. Ще одну дірку Ризик побачив очима розгодованої ворони, що гордо сидить на гілці монументального листяного дерева. Цим шляхом хтось тягав якусь їжу, судячи з деяких шматкыв із розірваних пакетів. Суком над парканом і в кущі. Ну, а частину пернаті експропріюють, як данину. «Ми не каркаємо, ви не забираєте розірване».
Десь так виглядав договір у голові у птиці, і Ризик хмикнув, дивуючись сталості подібних договорів у всіх суспільствах. Дивним було те, що хтось ризикнув провертати подібне, враховуючи слова антикварів про злодіїв та висилання їх на висілки.
Ось Ризик і не стримавшись процитував приказку про охорону дірявого сита. Як його не охороняй, а вода з нього все одно втече.
- Даю по золотому за приклад, - не розгубився Вікторіус, до быса стурбований тим, щоб войовничі Продвижники не розбіглися не поміченими багатою столицею.
Через дві години гаманець на поясі вельможі спорожнів, а Ризик із задоволенням опустив останню монету в мішечок і підсумував, - ну, якось так, на перший погляд.
– Даю добу на усунення, – подивився влаштовувач на Грокуса, – якщо не вистачить людей, залучіть випускників військової Академії.
– Слухаюсь! – не надто радісно відрапортував воїн і подивився на Ризика шанобливим вовком.
Ризик же, який проводив Вікторіуса до крила, де влаштувалися вони з відьмою, вислухав цілу лекцію про проблеми з персоналом, про відповідальність, лояльність і відданість. В кінці ж цей хитрий жук поцікавився, чи не виявив Ризик якихось щілин з крила, в якому проживав він, на територію Північного крила, що примикає глухою стіною, торець у торець.
- Не встиг розглянути поки що крило, - щиро зізнався Ризик. - Вийшов повітрям на ніч дивлячись подихати, розум очистити.
- А, ну так, ну так! Перемикання уваги, перезавантаження, атмосферна медитація. А подивишся?
- Чи є побоювання в лояльності тих, хто живе тут? – кивнув підборіддям на яскраво освітлене крило Ризик.
- Знаєте, я підняв останні три звіти про підписання продовження Договору. Окрім сплеску народжуваності, все вказує на промислове шпигунство. А ваша Гі, ласий шматок навіть для тих, хто залишився у місті. Мені розповіли, наскільки важко ви пішли з готелю.
- Була справа, - погодився Ризик.
- А давайте я вам випишу перепустку на прохід у внутрішній периметр, і ви завтра все своїм гострим поглядом огляните?
– Скільки? – глузливо примружився чоловік. Він придивився дивовижне кольє у антикварів, як гарний подарунок Златі. Будь у нього можливість повернуться на Злато, придбання дивовижної прикраси з функцією попередження від будь-якої небезпеки – було б нікчемною справою. Але тут, - він підкинув гаманець на долоні і відстежив, як Віторіус щось посилено підраховує.
- Тільки подивитись? – перепитав він, зиркнувши на освітлені вікна крила.
- Подивитися – мені. Якщо ловити на живця – то на трьох!
Чомусь Ризик точно знав, що якщо вже й охоронятиме Брунгільду, то з максимальною користю. А те, що спроби вилучення секретів будуть, інтуїція навіть не нашіптувала, а кричала.
- А якщо я вам дам ще пару прізвищ потенційно здатних зацікавити шпигунів?
- Але ж не тут же це обговорювати! - знизав плечима Ризик.
- І то, правда, - погодився Віторіус, і на тому вони й розлучилися.
За дві години перед цим
- Ти не повинна наражати себе на небезпеку, не жіноча це справа! – бурчав Дворак, контролюючи процес сортування флакончиків із баула відьми.
- А ти мені не чоловік, - в черговий раз Гі не змогла не ткнути цією обставиною прямо між очима злегка підігрітого шотла.
- Ти хочеш сказати, що якби я був твоїм чоловіком, то міг би заборонити тобі займатися таким небезпечним заняттям?
- Ні!
Дворак пирхнув, але Гі, як ні в чому не бувало продовжила, - але я готова була б вислухати твої аргументи.
Чому вона опустила погляд на кілт Дворака, вона й сама не могла пояснити.
Чоловік із подивом відстежив напрямок її погляду на місце горезвісних аргументів, і в побоюванні відступив, розмірковуючи, яким чином ті аргументи слід подавати на суд відьми. Не придумавши нічого пристойного, перепитав: «Значить я, будучи твоїм чоловіком, міг би порадити стримати запал?»
Гі підвела погляд на обличчя чоловіка і мимоволі облизалася. Розмова заходила кудись не туди, з погляду відьми, але навіть у приємному напрямку, з погляду земної душі.
Схиливши голову, подивилася на Дворака грайливо: «Звичайно ж ти міг би спробувати!» І закивала, немов даючи добро на експеримент.