З волі короля

Глава 5. І мат

До своїх покоїв Ліссандра летіла, не помічаючи обридного болю. Варто було увійти, як одразу ж з'явилася її постійна служниця. За нею квапливо заносили цебер з водою. Часу сходити в купальні не було.

Літня жінка, голосячи, кинулася допомагати принцесі знімати брудний одяг, розпускати волосся. Лісса тим часом з шипінням села на стільчик і протяжно видихнула.

— Як же це, принцесо Ліссандро? Як він посмів Вас і в каземат? Де ж це бачено! Ви ж не злочинниця.

— Спокійно, Стефо. Цей вайтердець і не таке може собі дозволити. Головне — всі живі-здорові. Що, від леді Ведани немає звісток?

Жінка заперечливо похитала головою і важко зітхнула.

— Якби тут була леді Ведана, то вона вже б придумала, як Вас захистити.

Лісса скинула останню деталь одягу, і служниця заголосила ще дужче:

— Міледі, та хто ж вас так? Що за сухий сморчок так познущався над вашим тілом?

Лісса опустила очі, розглядаючи проступилі злиті, набіглі чорнильною синявою синці на стегнах. Чутливість на сідницях підказувала, що там все так само погано.

— Дурниці. Змащу маззю леді Ведани і полегшає. За три дні зійде.

— А як же Ваш наречений? Як Ви йому така покажетеся? Шлюбна ж ніч...

Жінка злякано притиснула долоню до губ.

Ліссандра від досади пересмикнула плечима. За всіма переживаннями вона й забула про таке прикре дійство. До своїх років принцеса залишалася незайманою, що не дивно. Однак була освічена в питанні, що відбувається між чоловіком і жінкою на шлюбному ложі або не на шлюбному, а наприклад, на стайні, де вона і підгледіла, будучи юною дівчиною, як служниця розважалася з головним конюхом. Побачила і побігла до Ведани за роз'ясненнями. Відьма не стала приховувати від дівчини це таїнство і пояснила, що, навіщо і чому. Вже пізніше, в Ордені, Ліссандра не раз приймала пологи у жінок, коли проходила практику разом з іншими ученицями, і розуміла, звідки в утробі матерів з'являються немовлята. Нитка життя починає витися з моменту, коли відбувається зачаття, і пряде до останнього видиху. Мойри Ордену стежать за тим, щоб нитка життя не перервалася випадково. Всі знання сестер спрямовані на те, щоб продовжити це життя. Цілителі, віщуни, травниці — ось хто був в Ордені Прядильниць. Вони працювали, як бджілки, піклуючись про всіх, хто потребує уваги. Ліссандрі подобалося таке життя. Насичене подіями, з гідними прагненнями. Вона отримала максимум знань, але дар цілительства був слабенький. Пророкувати майбутнє, щоб запобігати небезпечні події в житті людей, не виходило. Дівчина могла б похвалитися тим, що добре зналася на травах. Але, мабуть, цього для служіння Єдиному виявилося замало.

— Може, і не буде ніякої ночі, — буркнула Лісса та, охаючи, влізла в гарячу воду змити з себе не тільки бруд, але й переживання.

Вона за годину привела себе до ладу. Переодяглася, причесалася, перекусила на швидку руку і нарешті напилася так, що в животі майже булькало при русі.

Капітан Фламбері був пунктуальний. Відведений час минув, і він невблаганно попросив Ліссу на вихід і поквапитися.

Принцеса йшла за ним, подумки гаряче волаючи до Єдиного з проханням не допустити визнання короля Вайтерду істинним правителем Серединних земель. Але її молитви не були почуті.

У Храмі знову були тільки присутні годиною тому в тронному залі. Новим обличчям був старий храмовник, якого Лісса знала з самого дитинства. Він вже тоді був дуже старий і з тих пір не змінився.

Чекали тільки її. Варто було принцесі зайти в прохолодне приміщення, як світло в магічних вогнищах біля вівтаря спалахнув яскравіше, як би позначаючи присутність божества. Спини дівчини торкнувся вітерець і полоскотав відкриту шию, підштовхуючи ближче до жертовного каменю. На блюді лежало підношення: хліб, яблука і кубок з чистою водою.

Тонкий вінець правителя Серединних земель лежав там же.

Старий храмовник став співуче читати слова, волаючи до мудрості Єдиного в обранні справжнього господаря Серединних земель.

— Підійди, Аугусто Наурійський, — покликав він батька Ліссандри. Той невпевнено пройшов до вівтаря і простягнув руку, намагаючись взяти свій вінець, але де там. Метал в мить розжарився до білого, опалюючи жаром навіть на відстані.

— Недостойний, — грізно пролунало під склепінням Храму.

Ліссандра здригнулася і підвела очі до стелі, де в височині було кругле мозаїчне вікно із зображенням феніксу. Птах ворухнув крилами і опав купкою попелу. З вій дівчини зірвалися дві сльозинки, оплакуючи птаха, що пішов. Вона знову подивилася на жертовний камінь, до якого був викликаний наступний претендент.

Вульфрик впевнено підійшов до вівтаря і, не боячись, простягнув руку, спокійно підхоплюючи королівський вінець. Храмовник перехопив його і сам поставив на чоло нового правителя.

— Даю тобі шанс, — прогуркотіло під склепінням. І Ліссандра знову глянула на віконце. Мозаїчний вепр вискочив немов з тіні, струснув головою з виступаючими іклами і зупинився, перетворюючись в нерухому картинку. Навколо нього закружляло таке ж мозаїчне дубове листя і розсипалися жолуді.

Усвідомити те, що трапилося, було складно.

Мат. Ліссандра дивилася на нового короля, який не зводив очей з дівчини, випромінюючи при цьому таке задоволення, що хоч ложкою їж.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше