Глава 12. Драконячий принц.

ЗЕМЛЯ.

Казати, що очі у Сашки стали по п’ять копійок, а у Стаса – по залізному карбованцю?

- Так, - впер руки у боки Стас, - нічого насміхатися над дівчиною, зайдо! Йди геть, поки я тобі бутафорську шаблюку на шиї не зав’язав!

- Мені потрібна Саша Павленко, - вперто повторив незнайомець. – Це ж ти, чи не так?

Дівчина кахикнула, стряхнула травинки, що прилипли до джинсів:

- По-перше, не Саша, а Олександра для вас, по-друге...

- Досить і по-перше, - перебив її чорнявий. – Мені однаково, як тебе називати, та ти повинна допомогти мені знайти Ліну!

- Щось ти сам собі суперечиш, - насупилась Саша. – Якщо ти – дракон, який викрав мою подругу, то вона в тебе, чом ти її тут шукаєш?

- Тому що вона зникла!

- Та не розмовляй з ідіотом, - спробував зупинити дівчину Стас, але вона виставила долоню:

- Стривай, треба розібратися, - і обернулася до пришлого: - Чим доведеш, що ти - дракон?

- Тут обернутися? – молодик озирнувся.

- Та ні. Тут не треба, все ж центр столиці, шкода буде, якщо крилом скляний міст зіб’єш, - Саша мимоволі кинула погляд на Володимирську гірку, до якої тягнувся повний туристів міст.

- Аби Арку дружби народів не зачепив, - буркнув Стас, він зайді не вірив ні на краплиночку.

Та молодик наче образився:

- Я координую себе у польоті, тож не зіб’ю я вашу Арку!

- Досить! – фиркнула Сашка. – Так чим ще ти можеш довести, що не брешеш?

Стас багатозначно хмикнув.

- Добре, дивись в мої очі.

Дівчина перевела погляд на очі незнайомця, гарні, яскраві, рідкого бурштинового кольору, на сонці навіть здається, що світяться зсередини. Незвичайний колір як для людини, та все може бути. А ось ці зіниці, що звузилися від світла, мов у кота, утворивши дві чорні щілини, крізь які немов визирає космос... Та ц це ще нічого не означає.

Сашка здвигнула плечима:

- Зараз будь-які лінзи можна поставити, хоч кошачі, хоч зміїні, хоч зовсім без зіниць. Це не доводить, що ти якийсь не такий, як усі.

Незнайомець здивовано хмикнув, ніби повірити не міг, що таке можливе:

- Тоді я покажу тобі часткове перетворення, - молодик принципово спілкувався тільки з дівчиною, ігноруючи її захисника, він закотив рукав і друзі побачили, як по кручених м’язах зазміїлася чорна, розбита на п’ятикутники, шкіра.

Отут уже і в Стаса щелепа відпала:

- Що за фокуси? – прошепотів він.

А Сашка, здається, і не була шокована, дракон, так дракон. Навпаки, вона нарешті повірила незнайомцю і була рада, що викрадення Ліни підтверджується, вона не з’їхала з глузду і з’явилася надія розшукати подругу.

- Розповідай! – смикнула вона за рукав зайду. – Все з самого початку і подробицями.

- Та особливо розповідати і нема чого... Домовленість про шлюб уклали ще двадцять п’ять років тому мій батько  з батьком Василіни. Ця домовленість поклала край війнам і наш шлюб мав стати запорукою миру в майбутньому. Мене мій батько до відома поставив ще давно, а царівна нічого не знала...

- Яка царівна? – перепитала Сашка, бо щось не зрозуміла нічого з пояснення.

- Та Василіна ж. Батько її – василевс Марадифії, царства Гамаюнів, розташованого на острові Макарійському.

- І де ж така країна розташована? Чи не в Антарктиді? – глузливо запитав Стас.

- В паралельному щодо вашого світі. Продовжую. Батько царівни дізнався, що донька тихцем виходить заміж за землянина, от мені і довелося за своєю нареченою до вашого світу навідатись.

- От бачиш, Стасе, а ти не вірив, що я дракона бачила! – з докором глянула на друга Саша.

Та той лише відмахнувся:

- Побачимо ще, який то дракон. Може, це все якісь спец ефекти.

- То де ж Ліна зараз? – гнівно зиркнула на дракона дівчина.

- Так і я про те. Вона втекла з королівського палацу. На мир їй наплювати. Мало того, при першій спробі втекти вона вбила дівчину, служницю. За другою спробою викрала чарівного коня з королівської стайні і таки втекла.

- Що? Про що ти? Ліна ніколи б не вбила невинного!

- То ти погано знаєш її. Царівна Василіна – зла чарівниця!

- Яка чарівниця? З глузду з’їхав? Так, вона сильна, вродлива, непосидюча, смілива, просто неймовірна дівчина! Захоплюється усім новим, любить покепкувати, та вона не чарівниця!

- Тоді ти зовсім не знаєш свою подругу, Олександро. – Мені і пари днів вистачило, щоб зрозуміти, що вона зла, ненависна, підступна, брехлива, по кістках пройде, аби все було так, як вона хоче!

- Це все не про Ліну! Ти помиляєшся, драконе чи хто ти там! Що втекла вона – повірю, бо терпіти не може насилля над своєю волею. І я в цьому її повністю підтримую. Заміжжя повинно бути обміркованим та тоді, коли у обох є почуття. А між вами що? Батьківська домовленість? А от щодо вбивства служниці, то це ти помиляєшся і згодом зрозумієш це. До речі, хоч назвися!