Розділ 4 "Більше ніж ідеально"

Грудень 2012 рік

Алевтина

Люблю зиму, коли навколо усе біле, наче в казці. Обожнюю дивитись на сніг, що переливається на сонці, або у світлі ліхтарів. Гуляти засніженими тротуарами, а потім грітися вдома й пити гарячий чай, спостерігаючи, як пухнастий сніг далі покриває землю. Але дуже не люблю коротких днів, коли рано починає вечоріти і без того сірий день змінюється на довгу ніч. От і зараз, за вікном четверта година дня, а таке відчуття, що вже майже ніч. 

У будинку Люди тепло, затишно і весело. Наше святкування у самому розпалі, тости ллються рікою, як і шампанське. Я не дуже дружу з алкоголем, тому п’ю обережно і трішки. Наготували з дівчатами цілий банкетний стіл, Люда ще й тата пригостила нашими стараннями. Час від часу позираю на годинника, очікуючи приїзду хлопців. Макар пообіцяв через годинку бути. Хвилююсь, бо дороги слизькі.

— Тост за друзів! — Мар’яна сьогодні розійшлася не на жарт й постійно оголошує нові тости. Її світле довге волосся розтріпалося з зачіски, але вона не зважає.

— Вже був, — сміється Аня. — За кохання!

— Тихо! — вона підводиться і викликає загальний сміх. — За вас, дівчата. Якби я не поселилась в кімнату разом з тобою, — дивиться на Люду, — то й не мала б такої чудової компанії. Знаєте, яке моє бажання? — дивиться на нас по черзі. — Хочу, щоб через роки ми теж могли ось так зустрітись й гарно провести час. Щоб у мене була підтримка подруг і я могла звернутись до будь-кого з вас у тяжку хвилину. Вони обов’язково будуть, доросле життя це не романтична казка.

— Скажи щось позитивне, бо я зараз заплачу, — говорить Аня, але дивиться на мене. Гадаю, вона знає, що моя підтримка завжди буде з нею. Де б ми не були, і в які ситуації не потрапляли. І я знаю, що вона мене не кине.

Не встигає Мар’яна завершити, як мій телефон починає дзвонити. Натискаю на відповідь й чую голос Макара, він запитує, як знайти будинок. Поки Люда пояснює, куди звернути і яка у неї адреса, я одягаю пуховик й виходжу зустрічати. На вулиці холодно, вітер пронизує наскрізь, а з неба сиплються рідкі, колючі сніжинки. Невже цього року на свята буде сніг? Коли автомобіль зупиняється біля двору, виходжу за ворота.

— Далеченько ж ти забралася, привіт,  — першим виходить Захар, а за ним Ілля. Останнім з’являється водій — мій хлопець.

— Привіт, — підходить, обіймає мене й коротко цілує в губи. — Святкування в самому розпалі?

— Так, ходімо, — проводжу їх у будинок. Хлопці теж привезли з собою якість продукти й алкоголь. Поки вони вітаються й приєднуються за святковий стіл, я опиняюсь затиснутою в обіймах Макара.

— Замерзла?

— Ага, холодно, — притуляюсь до нього й втикаюсь носом в куртку.

— Я скучив, — пригортає мене міцніше й цілує волосся.

— Я теж, весь день думаю про тебе, — підіймаю голову й дивлюсь на нього, вкотре вивчаючи кожну рисочку його обличчя.

Між нами все так швидко, непомітно закрутилося. Наче ось тільки ми зустрілися на сходинках університету, і я не встигла оговтатись, а вже повністю залежна від Макара. Два місяці він активно залицявся, не перетинаючи дозволену межу. Ми ходили у кіно, гуляли в парку, відвідували кафе, кілька разів були у театрі, відпочивали в клубах з його друзями. Я справді влилась у їхню компанію, привела своїх дівчат і тепер вона досить велика. Коли збираємося усі разом, доводиться бронювати найбільший столик для зручного відпочинку.

— Хочу викрасти тебе й не відпускати, — ніжно торкається своїми вустами моїх. Кожного разу Макар так цілує, що в мене крутиться голова. Чіпляюсь пальцями за його плечі й відповідаю. Алкоголь не робить мене такою п’яною, як його поцілунки. Вони підіймають всередині бурю з емоцій та нових відчуттів, і кожного разу вона різна і ще шаленіша за попередню. Між нами наче іскри літають, вони поколюють все тіло маленькими гострими голочками і одразу стає спекотно.

— Ей, народ, ви збираєтесь до нас приєднатись? — чується голос Люди.

— Може, вам виділити окрему кімнату? — це вже слова Захара.

— В автомобілі на задньому сидінні теж комфортно, — приєднується голос Іллі.

— Придурки, — бурчить Макар, бере мене за руку й прямує на кухню. Хлопці вже зайняли свої місця, а Люда розлила головний інгредієнт від вживання якого ми утримались. Дівчата веселі, шампанське вправно робить своє діло. Я теж розслаблена, в голові легкий туман, але це швидше через присутність Макара, а не алкоголю.

— Привіт, дівчата, — вітається мій коханий, сідає на вільний стілець й садить мене на коліна. — Як справи?

— Чудово, у нас свято, — відповідає за всіх Аня. Коли я їх познайомила, вона сказала, що наші стосунки принесуть або багато щастя, або ж закінчаться дуже драматично. Запевняла, що такими поглядами можуть дивитись тільки одержимі одне одним. А я вперто вірю, що попереду тільки щастя, бо зараз у нас все більше ніж ідеально.

Свято продовжується. Тато Люди кудись поїхав, тому весь будинок стоїть на вухах. Веселий сміх, тости, розмови. Всі одне одного перекрикують і намагаються щось сказати. Люда збігала в погріб й принесла ще домашньої наливки, а те, що принесли хлопці навіть не чіпали. Один Макар дивиться на нас всіх і зітхає, бо сьогодні він серед нас один тверезий. Він ніжно обіймає мене й не відпускає зі своїх колін. Долоні хлопця лежать на моєму животі під светром й легенько погладжують шкіру.

— Час, — оголошує Люда й підводиться. — Ходімо, бо займуть усі столики.

— Ти не замовила? — дивується Захар.

— У нас такого немає, хто встиг того і капці.

— Не зрозумів, — протягує під загальний сміх.

Швидко прибираємо з дівчатами зі столу, поки хлопці палять на вулиці. Серед усієї компанії має шкідливу звичку тільки Ілля, а інші виходять у якості підтримки. Аня навіть встигає помити посуд, а Мар’яна витерти його, поки Люда ховає порожні пляшки з-під наливки. Виходимо на вулицю й всі сідаємо в автомобіль.

Їхати недовго, все знаходиться майже поряд, неподалік автомобільно вокзалу розташований центр селища і там всі відомі заклади. Клуб виглядає, як звичайний будинок культури у будь-якому іншому населеному пункті. Заходимо, купуємо квитки й стаємо як вкопані на порозі. В залі грає сучасна танцювальна музика, різнокольорові прожектори бігають стінами і підлогою, створюючи атмосферу свята. Але…