За крок до кохання

Глава 2

Насолоджуючись погодою та й загалом атмосферою міста,я й не помітила як дійшла до місця призначення.В дворі скупчувались натовпи першокурсників,панувала метушня,а мене тим часом почало злегка трясти,долоньки вспітніли,а розум був наче в тумані.Я зовсім не знала як маю знайти собі нових друзів і мій внутрішній маленький інтроверт відмовлявся приймати той факт,що всі мої друзі залишилися в іншому місті та,що зараз починається зовсім інше,доросле життя,до якого я досі не знаю чи готова.
Але,шляху назад немає,тому мені залишалось тільки впевнено вступити в новий період мого життя,який я впевнена буде насичений цікавими подіями та новими емоціями.
Тільки я зібралась набрати Еммі та Полю як побачила Еммі,яка стояла перед входом в універ з компанією.Я не вагаючись підійшла до своєї сусідки,хоч й було трохи не комфортно через велику компанію біля неї:
-Мія,малишка,хутчіш до нас,-як тільки помітила мене гукнула Лі,-знайомтесь,це Мія,моя сусідка по кімнаті та нова студентка нашого універу,тому тепло прийміть її у нас,а хто образить буде мати діло зі мною,-пригрозила кулаком та одразу засміялась дівчина.
-Ну хто ж таку красуню образить?,-мене оцінив поглядом симпатичний русий хлопець,не надто високо росту,на невеликій шпильці я була з ним практично одного зросту,-Вадим,дуже приємно познайомитись,-він взяв мою руку та поцілував її.Мені стало дуже ніяково через те,що на нас дивились всі з компанії Еммі та через його жест,але я була дуже рада,що мої долоньки не були спітнілі,як тоді коли я ступила на територію університету.
- Рада знайомству,-мені потиснула руку приємна на вигляд та ,мені здалося на характер,блондинка,-я Ліза.
Я познайомилася ще з кожним хто там стояв,прийняли мене дуже тепло,що не могло не тішити.
-Я теж дуже рада знайомству з вами,я Мія,-представилась я, раптом хтось забув чи не почув мого імені коли мене кликала Лі.
Як я зрозуміла всі з компанії Лі були старші від мене,починаючи з 3 курсу і до 5,по дуже різноманітним спеціальностям.
Троє з них,а саме Ася, Матвій та Денис були на тому ж факультеті,що і я,тобто на журналістиці,проте на 5 курсі.
Під час нашої розмови я зрозуміла,що забула свій піджак в кафе,а часу , щоб повернутись немає.От халепа,треба ж бути такою забудькуватою.
-Гаразд,після всієї урочистості піду та заберу,-вирішила я.
Раптом до нас підійшов хтось ще,він стояв спиною до мене та от хлопець обернувся обличчям і в моїх думках тільки й пронеслося:
-Тільки не він,все ж так добре починалось,сподіваюсь він просто їх знайомий та тут не вчиться.
Але,що я помітила:
-у нього мій піджак!
-Привітик ще раз,маленька,-він єхидно посміхнувся.
-Нічого віддати не хочеш,мачо?,-запитала я та зразу вказала йому на піджак.
-Нуу не знаю,а що мені за це буде?
Та він взагалі знахабнів!
-О,Мія,а ви знайомі?,-здивовано запитала Еммі.
-Зовсім не знаю,чому цей юнак до мене причепився,-відповіла я та скориставшись зашарілістю хлопця,який явно не очікував такої відповіді,хутко забрала піджак з його рук.

Я помітила як всі першокурсники збираються заходити всередину,тому я змушена була залишити своїх нових знайомих:
-Мені вже час іти,до зустрічі!,-попрощалась я.
Я була безмежно рада,що мені вдалося уникнути продовження діалогу із цим знахабнілим пихатим індиком.
Я хутчіш попрямувала за натовпом своїх однокурсників у передчутті нових знайомств та остаточно нового етапу свого життя.
-Факультет журналістики-аудиторія 201!Економісти-210!філологія-302!...,-гукав до нас ректор,який щойно оголосив урочисту промову та тепер нам потрібно було піднятись до назначених аудиторій,щоб дізнатися свій подальший розклад,кабінети де проводимуться пари та врешті-решт познайомитись саме із своєю групою.Я знала ректора ще до сьогоднішнього дня,це друг мого батька,вони колись вчились в одному університеті.Ні,ви не подумайте,що я навчаюсь на державній групі через зв'язки своєї сім'ї,тато дізнався ,що ректор це його товариш, коли мене вже було зараховано до університету та ми приїхали подати всю необхідну документацію.
Коли всі першокурсники, включаючи мене,піднімалися до своїх аудиторій це було більше схоже на мурашник чи на коридори моєї школи під час перерви після 1 уроку, коли всі не бігли,а летіли в їдальню,щоб першими скуштувати піцу чи булочку з полуничним варенням.
Знайшовши необхідний кабінет я зайшла та помітила,що половина аудиторії вже заповнена.Я піднялась в гору та сіла трошки вище середнього ряду,адже саме там було кілька вільних місць.Можу сказати,що я досить комунікабельна та не закрита в собі,але намірів підсідати до когось та починати першій знайомство в мене не було,мій маленький інтроверт не дозволяв мені цього зробити.
Аудиторія поступово заповнилась і я помітила як до ряду в якому я сиджу наближаються троє дівчат.
-Привітик,я Аня,можна біля тебе тут присісти?,-запитала мене дівчина з радісною усмішкою.
-Так, звичайно,сідайте,-я взяла свої речі та посунулась на кілька місць далі,щоб звільнити дівчатам місце.
-А це Настя та Оля,ми троє давно дружимо та в пошуках нових друзів,будемо раді якщо ти опинишся однією із них,-сказала до мене Аня.
Чесно,я була здивована прямотою дівчини та тим як вона легко і швидко все протараторила до людини,яку перше бачить в житті,тобто до мене.
-А я Мія,приємно познайомитися,я тут поки нікого не знаю,тому теж буду рада нашій дружбі,-доброзичливо відповіла я.Це була чиста правда,мені й справді потрібні були нові знайомства,адже сидіти на самоті я не збиралася.
-Вау,яке класне ім'я,Мія.Круто.Мені дуже подобається,-промовила до мене Оля.
-Дякую,-відповіла я та відчула як мої щоки налились червонцем.
Нашу розмову перебив декан нашого факультету,який почав процес ознайомлення:
-Радий вітати Вас,шановні першокурсники, у нашому університеті, сподіваюсь Вам тут сподобається та ми робитимемо все можливе,щоб сприяти цьому,-привітав нас чоловік.
-Ще би не сподобалось,ви бачили їхню їдальню?,-мовила до нас Настя.Мені вже подобаються ці дівчата.
Далі пішла розмова за правила,графік,форму навчання та інше.Коли декан закінчив роздавати нам настанови ми всі дружно вийшли із універу.
-Були раді знайомству,Мія,думаю ми подружимось,-сказала Аня.
-Я теж дуже рада і...,-не встигла я договорити як відчула чиюсь руки в себе на талії:
-Маленька,ти нічого не забула?
Ну звісно,хто ж і ще міг так до мене звернутись,як мене це бісить та й взагалі,як він мене сильно бісить.
Я помітила в руках в пихатого індика мій піджак.Знову!
Відірвавшись від своїх роздумів я помітила реакцію дівчат,їхні очі які от-от на лоба полізуть та здивовані обличчя варто було фотографувати на камеру.Чого б це вони так дивувались.В універі вони старшокласників точно не знають,тим паче не факт,що він вчиться в нашому універі,та я дуже сподіваюся,що ні.Це залишилось для мене загадкою.
-Ну гаразд,прощайся з подружками,нам потрібно поговорити,-звернувся до мене цей нахаба.Та як він сміє?Поговорити нам треба.Нам чи йому?!Що він взагалі думає про себе?Але піджак потрібно було забрати і моя спроба вирвати його у нього з рук  не увінчалась перемогою,як попереднього разу.
-До завтра дівчата,-попрощалась я з ними та попрямувала за хлопцем.
-Ну і що тобі потрібно?,-звернулась я до нього.
-Та так,нічого,-відповів він.
-Навіщо ти мене відірвав від розмови?просто віддай піджак і розійдемось,-запропонувала я.
-Ти так швидко все за нас вирішила?
-Тебе щось не влаштовує?
-Я бачу це твоя улюблена фраза,-додав хлопець,-а що якщо я не віддам тобі піджак?
-А куди ти дінешся?
У хлопця задзвонив телефон і поки він його витягнув, із кишені в нього випали ключі,судячи по вигляду,від машини.Не втрачаючи можливості я їх швидко забрала та задовольнялася виглядом хлопця,який розумів,що тепер він хутко віддасть мій піджак в обмін на ключі.
-Хитро придумала,молодець,тепер віддай назад ключики,будь чемною дівчинкою,-звернувся до мене хлопець.
-Спочатку піджак,-поставила ультиматум я та протягнула руку,щоб отримати свою річ назад.
На мій подив,хлопець навіть не сперечався та одразу віддав мені його.
-Знаєш,я тут подумала,а навіщо тобі ключі?Корисно ходити пішки,тим більше таким любителям еклерів як ти.
Я явно здивувала хлопця та й себе якщо чесно,своєї борзотою,але так йому й треба.
-Пішки кажеш?тоді мені не завадить нагрузка на руки,щоб не розслаблявся,так сказати,-мовив хлопець та підхопив мене до себе на руки.
-Відпусти мене негайно!Ти геть знахабнів!Я бачу тебе сьогодні лише перший раз ,але за все своє життя не зустрічала таких нахаб як ти,- майже кричала до нього я.
-Тепер, маленька,після моєї появи в твоєму нудному житті,воно кардинально зміниться.
-І не мрій.І перестань мене так називати,мені не подобається.
-Добре, маленька,-відповів він та нагло посміхнувся.
-Ну чому саме я,чому саме до мене ти причепився?,-питала я,все ще будучи в нього на руках.
-Мені подобається тебе бісити і все,-просто,як ні в чому не бувало,відповів на моє запитання хлопець.
Я намагалась вибратись із його рук,але хватка була в нього надто міцна,все-таки він точно займається спортом.Через мої спроби в мене випали його ключі,а він користуючись цим ,швидко скинув мене з своїх рук,наче я мішок картоплі та забрав ключі.
Нічого не сказавши я швидко попрямувала до виходу з подвір'я університету та чула як хлопець кричить мені в слід:
-Наступний раз я викину піджак в смітник,мені надоїло тобі його носити.
-Я тебе не просила про це,-відповіла я та вийшла з території універу.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше