За крок до кохання

Глава 10

*Від лиця Мії*
Переодягнувшись в піжаму та влігшись у ліжко,мені на телефон прийшло смс.Це був Ілля:
-Ще не спиш?
-Якраз збиралась,-відповіла я хлопцю.
-Давай завтра о 16:00 зустрінемось біля Скаймолу,-прийшло повідомлення від хлопця.
-Окей,-погодилась я,-тоді,до завтра, доброї ночі,-відправила я повідомлення та заблокувала екран телефону.
-Чудово,в мене буде вдосталь часу,щоб привести себе в пристойний вигляд,-подумала я та поринула в сон.

Наступного дня я прокинулась о 12 годині.
Поспала я сьогодні досить так нормально.Коли я розплющила очі в кімнаті нікого не було,це й не дивно,адже Лі була в сестри та,мабуть,вже з батьками,а Поллі поїхала з Олегом на сімейний обід.Часу в мене було достатньо,тому я не кваплячись приступила до трапези,а ще точніше до свого сніданку.Коли живеш в гуртожитку готувати щось на кухні не є для тебе такою чудовою ідеєю,якби це було вдома,тому в більшості випадків я можу й зовсім не снідати,але пропускати ранковий прийом їжі на вихідних я не збиралась,адже субота та неділя були єдиними днями тижня ,коли на кухні не було натовпу який не може поділитись пательнею,адже більшість студентів їздили додому чи ночувала там,де були на вечірці вчора.
Смачно поснідавши омлетом із овочами,я пішла в душ.Закінчивши всі ванні процедури,хоча в гуртожитку це тяжко так назвати,я попрямувала в кімнату.
-Що ти тут знову робиш?,-запитала я адже в кімнаті був гість,який вже став невід'ємною частиною мого кожного дня.
-Я забув зарядне вчора,ти його часом не бачила?,-питав хлопець в одночас шукаючи свою річ за ліжком Еммі.
-Не бачила,-відповіла я,-ти можеш повернутись,щоб я переодяглась?,-попросила я.
-Не лести собі,чого я там вчора не бачив?,-мовив до мене хлопець та продовжив пошуки.
-Якби ти вмів стукати,перед тим як зайти в чужу кімнату,тоді можливо б і не побачив,-відповіла я .
-В такі моменти мені подобається моя нетактовність,-усміхнувся хлопець,-слухай,можеш дати мені своє зарядне,бо в мене вчора сіла батарея на телефоні та я не мав змоги зарядити його,а мені він потрібен,-попросив Діма.
-А я цікаво чим буду свій заряджати?
-Я можу зарядити його й тут,але не думаю,що ти будеш рада присутності моєї персони тут ще близько 40-а хвилин.
-Гараазд, залишайся вже,-я вручила хлопцю зарядний пристрій та приступила до зборів.
-Обернись,-мовила я до хлопця.
Хлопець тільки ледь усміхнувся у відповідь та ,все ж,повернувся в бік стіни.
Переодягнувшись та врешті знявши полотенце,адже весь цей час я була замотана в ньому , я мовила хлопцю,що той може вже відвертатись від стіни.
Взявши косметичку я почала фарбуватись,так як я й досі не знала йду я сьогодні на побачення чи на дружню прогулянку я вирішила,що макіяжу потрібно по-мінімуму.Я нанесла тональний крем,трохи рум'ян, світлі персикові тіні,яких практично не було видно,що додавало моєму вигляду натуральності та туш.Наступним кроком було волосся.Щоб не виглядати надто просто,я вирішила накрутити легкі локони.
-Кудись збираєшся?,-запитав Діма.
Мабуть,йому настільки нудно,що він вирішив до мене заговорити.
-Ага,-відповіла я,накручуючи локон.
На цьому наша розмова завершилась.
Ну й гаразд,я не сильно цим переймаюсь.
І ось,фінальний крок-вибір одягу.Фінальний, та найтяжчий для усіх дівчат.Крізь муки вибору,мій вибір все ж зупинився на чорних кюлотах та топі ніжно-голубого відтінку,який відкривав плечі.Одягнувши сережки я підійшла до дзеркала,щоб оцінити результат своїх старань.Мені подобався мій зовнішній вигляд,він був ніби й простий,але аксесуари та відкриті плечі додавали ошатності.
У відображенні дзеркала я побачила позаду себе Діму:
-Що за дивні штани?,-запитав хлопець та глянув на них ще раз. 
Не встигла я й рота роззявити,щоб відповісти йому,що він свою думку може залишити при собі та смаки у всіх різні,як він додав:
-Тобі личить цей колір,-він вказав на мій топ,-і дякую за зарядне,-мовив хлопець та вийшов із кімнати.
-Ну як так можна,-думала я,-ніби й покритикував і ніби й комплімент зробив.
Насправді,мені було приємно за слова хлопця про колір,адже мені дуже подобається ніжно-голубий.
На годиннику була 15:10, якраз залишився час,щоб дістатися до торгового центру.Так як я була не місцева,я спеціально прийшла раніше,щоб розібратися на зупинці з розкладом та вчасно приїхати.Переглянувши розклад,я зрозуміла який автобус мені потрібен та проблема була в тому,що я не знаю чи він вже поїхав чи його ще не було,адже час відправки в розкладі був вказаний о 15:20,а зараз була 15:25. Запитавши кількох людей,я зрозуміла,що пропустила автобус та,що інший,який їде в потрібному мені напрямку буде о 16:00,а їхати звідси до ТЦ ще хвилин 20-25.
-І що мені тепер робити?,-думала я та картала себе за те,що не вийшла із гуртожитку хоча б на 5 хвилин раніше.
Простоявши на зупинці ще хвилин 7 чекаючи дива чи то автобуса,який можливо все ж буде їхати в мою сторону,я помітила знайому машину із тонованими вікнами.Так як номерів Діминого авто я не пам'ятала та згадавши,що я зараз не в провінції,а у величезному місті,я зрозуміла,що таких машин, як у нього , тут є безліч.Але моя інтуїція мене все ж не зрадила та коли машина під'їхала ближче й опустилось вікно,я зрозуміла,що це все ж був Діма.
-Коли там наступний?,-запитав з смішком хлопець.
-Ха-ха-ха,дуже смішно,-відповіла я.
-З чого ти взяла,що я жартую,можливо я підробляю водієм у вільний час і це зовсім не моя машина,а якраз зараз я прямував,щоб відвезти машину начальнику та після цього, як звичайний хлопчина , я б сів у автобус, одягнув навушники та мрійливо задивлявся у вікно,в той час як якась жіночка треться об мене своєю великою задницею,-мовив хлопець,-люблю такі поїздки,-додав хлопець з іронією.
-Не сміши мене,ти б не протримався на такій роботі й дня,за твій гострий язик та почуття гумору тебе б вигнали одразу,-мовила я до Діми.
-Ти дуже поганої про мене думки,-сказав хлопець,-ну так що, підвезти?Чи чекаєш свій лімузин ,щоб й об тебе хтось потерся своєю дупцею?напевно,кайфуєш від цього,-жартував хлопець,а на нього в той час почала косо дивитись бабця,яка слухала нашу розмову сидячи на лавці.
Я засміялась у відповідь,але вагалась чи все ж варто погодитися на пропозицію Діми.З одного боку,вибору у мене й так не було та на машині я б доїхала значно швидше та щей не запізнилась би.Та з іншого,чого б це Дімі так добре до мене ставитись?Ще позавчора він мене ображав, назвав бегемотом та поспівчував моєму майбутньому хлопцю,а зараз жартує зі мною та пропонує підвезти.
-Ну так що?Я звичайно розумію,що я зовсім не конкурент тій компанії з якою б ти їхала,але можливо якось перетерпиш мене,в цій незручній,тісній машині,-питав хлопець.
З почуттям гумору в нього все було в порядку.
-Якщо ти так просиш,то так і бути,я залишу свою компанію та поїду із тобою,-погодилась я та,відчинивши двері салону,сіла в авто.
-Куди прямує мій сьогоднішній пасажир?
-До Скаймолу підвезеш?,-запитала я.
-Я якраз їхав в тому ж напрямку,тому тобі повезло,-сказав хлопець уважно слідкуючи за дорогою.
-Яка ж я все-таки везуча,-відповіла я.
Хлопець посміхнувся.Не тільки він сьогодні користується сарказмом та жартує.
В авто знову заграла моя улюблена пісня,як і тоді,коли Діма мене віз у гуртожиток,не в змозі втримати себе,я почала ледь-чутно відстукувати ритм пісні пальцями та трохи похитуватись із боку в бік.
-Подобається?,-запитав хлопець.
Напевно думає,що я якась дурненька.
-Це моя улюблена,-відповіла я.
-Маєш непоганий смак, маленька,-сказав Діма та подивився хитро на мене,але швидко відвів погляд та продовжив слідкувати за дорогою.
-Вельми вдячна,Дмитро,-я знаю як відповісти,нехай не думає,що він один знає,те,що може вибісити.
-Хм,не розгубилась,-буркнув собі під ніс хлопець,але я почула його слова.
Ще би,не на ту напав.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше