За крок до кохання

Глава 20

*Діма*
Так як я повинен їхати з батьками до їх друзів на дачу,мені довелося рано прокинутися,адже в моїй машині ще досі стоять речі,які я ніяк не можу перевезти на нову квартиру.Найгіршим було навіть не поїздка за місто до дядька Сергія та перебувати весь вечір у компанії 45+,а те,що мені довелося "змитися" та залишити Мію без пояснень чому я так раптово зник.Після вчорашнього мені було перед нею соромно,тому я вирішив хоча б якось компенсувати ту ситуацію.Я приготував їй сніданок та залишив записку,після цього,із спокійною душею,я покинув її оселю.Вийшовши із під'їзду,я зрозумів,що моя машина залишилася біля бару.
-От баран,ну знав ж сам як це закінчиться,-подумки говорив до себе я.
Я практично не п'ю,інколи можу пригубити на якомусь святі з друзями,але в невеликій кількості,проте бувають моменти,такі як вчора,коли мені зносить дах і все закінчується як завжди-геть кепсько.Довелося їхати ще пів години на таксі до бару,щоб звідти поїхати на своєму авто.

-Через пів години їдемо,сподіваюся ти не забув?,-питав мене батько в телефонному режимі.
-Не забув,я приїду на своїй машині,просто скинь мені геолокацію,-відповів я.
Мені не дуже хотілося їхати на дачу до дядька Сергія,але я давно не бачився з друзями батьків,а вони не такі вже й нудні,тим паче, планів на вечір у мене й так не було.
-Мій улюблений похресничок!Невже ти таки підняв свою ліниву задницю і приїхав до дядька?,-вітався зі мною дядько Сергій,як завжди із своїми жартами, він також встиг привітатися із моїми батьками.
-Ну ти ж знаєш,навчання,робота,всілякі справи,замотався у буденній рутині,-казав я.
-Не виправдовуйся,ходімо швидше,покажу тобі свою нову малишку,-сказав дядько та повів мене за собою.
-Який вже раз за рік ти міняєш машину?,-питав я.
Дядько Сергій часто змінює свої автомобілі та кожна наступна ще краще попередньої.
-Ну нічого собі ти прикупив авто,- я вражено коментував його нову машину ,-я схвалюю.
-Візьмеш десь покататись,-підморгнув мені дядько.
Він для мене наче другий батько і завжди таким був.Дядько в якому тільки стані мене не бачив та ще стільки ж разів мене рятував у потрібний момент.
-Хлопці,ви куди поділися?,-запитувала тітка Жанна,дружина Сергія.
-Вже йдемо,люба,-відповів дядько.
Нас вже чекали за столом усі ті люди, які бувають тут щороку за традицією.Час від часу тітка Жанна та дядько Сергій влаштовують такі собі вечірні посиденьки,які більше схожі на вечірку 45+.Я знав усіх присутніх тут,адже як і вони я завжди тут буваю.Хоч моїх ровесників і не було,але з ними було весело та з них можна було посміятися,у свій п'ятий десяток вони досить солідно віджигали.
-Такий ти вже дорослий,-зверталася до мене подруга моїх батьків та й взагалі частина цієї компанії-тітка Оксана.
-Наче недавно ще був маленьким хлопчиком,який обдзюрив мене коли був без памперса,а зараз такий дорослий та солідний юнак,-додав дядько Саша,чоловік Оксани.
-Ну годі вже згадувати,я був ще немовлям,-казав я та обійняв дядька Сашка та тітку Оксану,-давно не бачилися.
Ця пара буває тут не так часто, адже вони живуть не в Києві,а того року вони й зовсім не були присутні тут,адже їхня дочка випускалася зі школи та вони повинні були бути на випускному.
-До речі,дочка Саши та Оксани також тепер живе у Києві та навчається у тому ж університеті,що й ти,-додав дядько Сергій.
-Справді?А чому вона сьогодні не тут?,-запитав я.
-Та я й сам не знаю,мабуть,треба було її все-таки із собою взяти,-мовив дядько Сашко.
-Зараз Дімончик заїде за вашою малою,-запропонував,хоча ні,скоріш, поставив перед фактом мій хресний дядько.
Не встиг я й слова вимовити,щоб заперечити як мене випередив дядько Саша та сказав,що мені не потрібно нікуди їхати та,що він зараз зв'яжеться зі своєю дочкою.
-Фух,навіть відговірку не довелося вигадувати,-подумав я.Не те щоб мені було впадло поїхати,просто я не дуже налаштований їхати близько пів години за їхньою кралею та потім в незручній тиші везти її сюди.Крім того,я не хочу ,щоб цей вечір перетворився на програму "Давай одружимося".
Залишок вечора пройшов досить швидко.Я вирішив написати Мії.
-Як тобі мій сніданок?-надіслав я,адже потрібно було з чогось почати розмову.
Дівчина одразу ж прочитала та вже щось активно друкувала:
-Не найсмачніше що я куштувала,але досить непогано як для тебе:)
  -Вирішила подразнити мене,-подумав я.
-Тобі не цікаво де зник твій принц та чому він не з'являвся протягом цілого дня?-надіслав я у відповідь.
-Не дуже.
В неї або щось не те з настроєм або ж вона спеціально так мені відповідає,вирішила пограти зі мною у "емоційні качелі".Проте,вона,як на диво,нічого не відповіла на "її принца",а це на неї не схоже,тому прогрес вже є.
-І ніякий ти не принц і зовсім не мій:)-отримав повідомлення від Мії я.
  -Ну ясно,варто було мені лише про це подумати,-майнула думка в моїй голові.
-Це ми ще подивимось)),-надіслав я та відклав телефон.
Ця дівчина наче неприступна фортеця,будь-яка інша вже б давно була моя,проте в тому й справа,що вона не "будь-яка",цим вона мені й сподобалася.Я і сам не помітив як я раптово перейшов із того,що вона мене бісить до того,що вона мені подобається.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше