Глава 2

Автомобілі зупинилися у невеличкій лісосмузі. Щойно вони проїжджали повз те місце де проводилися легальні розкопки. Повиходили з машин, погода різко змінилася. Палюче сонце змінили темні густі хмари та холодний вітер. Здалеку доносилися гуркоти грому.  
Маріанна поїжилася, обійнявши себе руками. Від холоду на тілі виступили сироти. Погляд стрибнув на Стеллу, яку буквально трясло від холоду. Коля закутав її у свою джинсову куртку і, як це не дивно, коли обійняв її, дівчина навіть не відштовхнула його. 
— Ходіть усі сюди. — Покликав перекрикуючи пориви вітру Тарас. 
Всі поснували до мікроавтобуса, красивого блондина, та вожака у їхній компанії. 
Розмістилися хто де. Мирон з Лікою, потіснили Тараса з його дівчиною на передніх сидіннях. 
Стелла застрибнула  у розсувні двері відразу вмостившись на сидінні, Коля присів поруч. Оскільки решту сидінь були зняті, Віктор присів на пуф, який Тарас постійно й усюди возив зі собою, посадивши собі на коліно Маріанну.  Це викликало невдоволення в напівголої білявки. Вона обурювалася, висувала якісь претензії Колі. 
— Тихо народ. — Звернувся басом Тарас. Коли всі стихли продовжив. — Коротше, банда, вам всім було цікаво якого біса ми сюди приперлися?!! І, що такого незвичного тут є? Зараз тут ведуться розкопки, на місці так званого замку, який захопив і в якому проживав в XVIII столітті польський пан Касіян Вержинські. Тепер слухайте легенду, правдива вона чи ні, не знаю, але місце замку та прилеглих територій тут відпустили під пастівники для худоби. Кажуть моторошні місця. — Наче навмисно чоловік витримав паузу. —  Тут трапляються усілякі незрозумілі, містичні речі, кілька було з летальним кінцем. — Чоловік перевів подих, опустивши скло на дверях, адже в салоні стало душно. — Отож, сама легенда. Приїхавши сюди, пан на той час був молодим. Обрав собі дружину з цього села. Мотря померла при пологах. Касіян залишився з малим сином на руках. Слуги відразу помітили, що з паном щось не те. Він змінився, став жорстоким, безжальним. Спочатку почав зриватися на людях, потім бив їх. Найбільше діставалося нянькам його дітей, адже змушував їх спати з ним. 
Маріанна здригнулася ві почутого й міцніше притиснулася до Віктора, який пригорнув її до себе поцілувавши у щоку, а Тарас тим часом продовжив. 
— Коли малий трохи підріс пан знову одружився. З молодою дружиною поводився жорстоко, коли ж завагітніла був милостивішим, та після пологів все продовжилося. Друга дружина пана померла коли його другому сину виповнилося пів року. Через рік чи два, пан знову одружився. Третя дружина Касіяна померла так і недоносивши дитину. Пан напився та забив її до смерті. Всі в замку боялися пана. Легше було лише тоді коли пан їздив у відрядження. 
— Одного разу коли пан поїхав у Польщу, його слуги у лісі знайшли дівчину, яка заблукала. Привели її у двір Касіяна. Прикажчик віддав її сестрі пана, а та відправила її до слуг аби допомагала. Коли повернувся пан, то дізнався, що дівка бавила його сина. Касіян зм’як призначив дівці доглядати малих. Та в першу же ніч весь замок чув як він знущався з неї. Дівка чахла та марніла. Одного разу коли пан поїхав у справах дівка втекла. Пан наздогнав її, та кинув у темницю продовживши свої знущання. Коли пан знову поїхав зі замку, з  темниці дівку випустив малий, син пана. Дівка втекла, пан повернувшись не знайшов її. Він саме привіз бочку золота яке десь відвоював. Дізнавшись, що дівка втекла в ярості сів на коней та помчав з ним. Доїхав до першої глибокої ями коні не слухали його. Коротше втопив він те золото в болоті, від якого до того часу й сліду не залишилося. Касіян знавіснів, три роки мордував всіх у замку, чимало людей зжив зі світу, а потім захворів на невиліковну недугу та до року помер, а золото так і залишилося на дні того болота. 
— І де ми шукатимемо, те болото? — Запитав Коля коли Тарас замовк. 
Блондин за кермом хмикнув, глянувши на свою кохану. 
— А ви гадаєте, я вас сюди заради розваги привіз? Ми з Монікою цілий рік шукали інфу, і не тільки в павутині інтернету. Ми розпитували старожилів цього села та навколишніх сіл. В нас є точна складена карта, того болота в якому затонуло золото. Все необхідне для цього теж. Минулого місяця я придбав хороший глибинний металошукач, але лопатами помахати доведеться. Бо відомо лише місце того болота і то не точно.  
— Гадаєш нам тижня вистачить? — Допитувався Мирон. 
— Гадаю, ми впораємось головне знайти золото, а все інше. 
— А дозвіл? — Напружився Віктор. 
— А це питання ми зараз з тобою владнаємо з місцевим головою. 
— Ми тут на цілий тиждень, потрібно було трейлер найняти, а то житимемо як дикі. — Обурилася білявка в куцому одязі. 
— Стелло, найняти чотири трейлери на тиждень, це надто велика розкіш. Та тобі цього ніхто не забороняв. — Чоловік перевів подих звернувшись до компанії. — Так шановні, якщо когось щось не влаштовує, можу підкинути до села. Звідти ходять автобуси, до вечора до столиці дістанетесь. Якщо ж всіх все влаштовує, мовчимо, не виносимо мені мозок, та й зрештою ми не на відпочинок приїхали. — Чоловік поправив біляву чуприну. — Тепер до головного. Ми з Віктором їдемо в село. Мироне, Колю, розкладете один намет. Там дівчата облаштують кухню та приготують обід, а там гадаю і ми повернемося.  
Трохи розвантаживши авто Віктора, Тарас разом з ним поїхали у село. Мирон з Колею зводили намет, дівчата ж залишилися в мікроавтобусі. 
— Що приготуємо? — Звернулася до усіх Моніка. 
— Потрібно, приготувати щось ситне. — Запропонувала Ліка, відразу ж глянула на білявку в короткому одязі. — Стелло без образ, про дієту на тиждень можеш забути. 
— Я не збираюся запихати у себе всіляку гидоту, щоб потім місяць не вилазити зі спортзалу і відвідувати косметолога.  
— Можеш пастися, трави багато. — Фиркнула Анжела, а тоді на емоціях додала. — І одягнися, по перше холодно, по друге якщо ти, отак збираєшся ходити перед нашими хлопцями, то я швидко приведу тебе в порядок. Ти знаєш я не Маріанна, терпіти твої коники не буду. Ти б отак одягнена в нашу машину б не сіла, я б сама тебе викинула. 
Стелла налякано кліпала довжелезними віями. Повисла довга пауза, по якій Стелла вбила всіх своїм зізнанням.  
— А я іншого одягу не взяла. 
Моніка закотила очима, й роздратовано запитала. 
— Стелло, ти тупа, чи прикидаєшся? Ти куди їхала? Ми не на пляж приїхали, тут ліс, глуш, комарі й усілякі комахи, змії. Ти збираєшся їх принадити на свою красу. Ти на завтра будеш вся в цятках від укусів комах. 
Білявка знову невинно кліпала очима, ображено запитавши. 
— Міко, навіщо ти ображаєш мене?