Розділ 9

Марія

Жахливі та тривожні вихідні...

В понеділок прийшла на роботу похмурою. Елісон весь час маячила перед очима та хотіла дізнатися подробиці, які трапилися на вечірці.

— Я так хвилювалася, коли дізналася про вибух у готелі! Це так жахливо... ох, скільки людей загинуло... А Райт був на вечірці?

— Так, це було дійсно жахливо! — втупившись поглядом в одне місце, відповіла, але через кілька хвилин нахмурилася й перевела погляд на Елісон. — Почекай, а причому тут Райт?

— Ну, — вона стенула плечима, — він просто запитував про вечірку, тому мені цікаво стало, — усміхнулася. — І взагалі Дерек Райт дуже...

— Елісон, я повинна ще щось знати? — нахмурилася.

Вона звузила очі й, піднявши підборіддя, фиркнула та вийшла з кабінету. Врешті-решт коли я заспокоїлася, то пожаліла, що показала свої емоції. Мене звичайно роздратував той факт, що Елісон запитала про Дерека, й мені стало неприємно лише від однієї думки, що вона могла задивлятися на нього. Боже, здається я тону, якщо такі емоції виринають з душі. Вийшовши з кабінету, попрохала в Елісон вибачення.

— Все добре, міс Реймонд! — не піднімаючи голови, відповіла.

Я намагалася абстрагуватися від своїх проблем та зайвих емоцій. Сьогодні у мене були записані двоє людей, і увечері планувала заїхати у лікарю до Синтії Блейк.

У мене не було часу думати про себе та свої негаразди, тому, коли останній клієнт пішов, я попрохала Елісон закрити офіс, а сама зібралася у лікарню, яка була в іншому кінці Лондона.

Декілька разів телефонував Крістофер, але розмовляти з ним бажання не було, тому лише написала повідомлення, що сьогодні буду зайнята, та домовилися зустрітися завтра.

Накинувши чорне пальто, попрощалася з Елісон та вийшла на вулицю. На повні груди вдихнула й повільно пішла до автівки. У сумці знову загудів телефон, але на цей раз не мій, а той, який дала мені Шерон. Я прочитала від неї повідомлення та нахмурилася.

«Будь обережною. За тобою слідкують люди Адамса».

Ну просто супер!

Лише цього мені не вистачало!

Варто було мені виїхати зі стоянки, як помітила, що за мною рушив чорний позашляховик. Або в мене вже параноя, або варто прислухатися до слів Шерон. На перехресті все відбулося так швидко та раптово, що я відразу не змогла зорієнтуватися. Машина наблизилася майже впритул. Я натиснула на газ та вчасно проскочила перехрестя. Від хвилювання серце вистрибувало з грудей. Стиснула кермо та поглянула у дзеркало заднього виду. Позашляховик наздоганяв.

Сильний поштовх та гуркіт...

Машину занесло...

Я не втримала кермо, й автівка на швидкості перевернулася...

Почула крики людей та, відкривши очі, побачила чиїсь образи...

Поворухнутися не змогла, адже неприємне та болюче відчуття пройшлося по всьому тілу...

— Пані, ми вас витягнемо....

Надалі я вже нічого не чула. Темрява охопила свідомість.

Дерек

— Все готово! Мої люди зустрінуть тебе в аеропорту імені Хуарі Бумедьєн!

Я відключив телефон та, зламавши сім-карту, викинув її у смітник. Сьогодні о десятій годині вечора виліт в Алжир. По останнім даним ополчення, які співпрацюють із британською розвідкою, «Циклоп» уклав угоду з терористичною організацією Аль-Іттіхад. Я дістав нову сім-карту та по захищеному зв’язку зателефонував генеральному директору Служби Джозефу Міллігану.

— Шеф, люди Зіхраба Мааз чекають! Вони готові підтримати нас!

Я почув, як директор тяжко зітхнув. Він декілька хвилин мовчав, а я спокійно чекав його наказу.

— Дереку, це досить небезпечно! Ти повинен розуміти, що в Алжирі будеш працювати наосліп, і ми не зможемо тобі допомогти.

— Ризик завжди є!

— Інформація, яку надав Зіхраб Мааз, ще не перевірена.

Тепер настала моя черга зітхнути.

— Дереку? — почув схвильований голос Міллігана. — Ніхто не повинен дізнатися, що ти ведеш подвійну гру. Для всіх ти покинув службу.

— Я давно це зрозумів! — хмикнув. — І це тому Шерон Свон та її люди стежать за мною?

— Шерон Свон? — здивувався шеф. — Вона перейшла у секцію 6, тому не підконтрольна мені!

— Дуже цікаво! — нахмурився.

— Дереку, у тебе є якісь сумніви з приводу твого завдання?

Я підійшов до вікна та виглянув. Біля будинку чергувала машина агентів.

— Ні, шеф, немає ніяких сумнівів. До зв’язку.

Я змушений був покинути службу, і все заради того, щоб особисто знайти лідера «Циклопу», а Пітер Адамс ним не являється. Він лише шістка, яка виконує накази. В цьому з ним ми чимось схожі!

Після відсторонення, через кілька днів, до мене навідався Мілліган й пояснив, що такі радикальні дії були необхідними. Я працював таємно, і все було чудово та йшло за планом, доки не з’явився Крістофер зі своєю турботою та Шерон, яка взагалі перейшла у МІ6.