Розділ 10

Марія

Я взяла одяг та зайшла у ванну кімнату. Мій відхід навіть ніхто й не помітив. Шерон сперечалася з Крісом, Дерек із Шерон, Кріс, своєю чергою, звинувачував Дерека.

— Як ти могла, Шерон, втягнути Марі? — почула гнівний голос Кріса.

— Взагалі, Крістофере, це ти перший розпочав! Ти хотів так допомогти Райту, що сам же і використав Марію! — відрізала Шерон.

У ванній кімнаті я переодягнулася в сукню. Після аварії вона мала не такий гарний вигляд, в принципі, як і я, але залишатися в лікарні наміру не було. Кілька разів намагалася застебнути ззаду замок, але так і не змогла. Взула чоботи та поглянула на себе в дзеркало.

Це просто якесь божевілля!

Вони не переставали сперечатися...

Кріс щось сказав Дереку, що саме, я не розібрала, але разом із тим добре розчула слова самого Райта:

— Добрими намірами вимощена дорога до пекла! Так що не смій звинувачувати мене!

Почувши голос лікаря, з полегшенням зітхнула. Можливо, хоча б він зможе втихомирити їх. Через кілька хвилин запала тиша.

— Міс Реймонд! — почула легкий стукіт у двері. — Це лікар Браун, з вами все добре?

— Так, не хвилюйтеся! Все гаразд! — швидко відповіла.

Покрутившись ще кілька разів перед дзеркалом, так і не змогла застебнути ту кляту сукню. Обпершись руками об раковину, схилила голову та зітхнула. Від кількості подій та негативних емоцій хотілося розридатися. Відчувши легкий дотик по спині, здригнулася та, піднявши голову, у дзеркалі зустрілась поглядом із Дереком.

Він стояв близько... дідько, занадто близько. Відчуваючи його подих на шиї, я мовчала й поривчасто дихала. Він, схиливши голову набік, подушечками пальців легко провів вздовж хребта. Зупинився та опустив погляд. Лише зараз до мене дійшло, що він може побачити, або вже помітив шрами на спині. Знову моя необачність та різкий порив емоцій зіграли зі мною злий жарт.

Я повернулася та вперлася йому в груди. Не в змозі підняти голову, видихнула. Дерек мовчки уперся руками об раковину по обидві сторони, таким чином взагалі заблокував мені вихід. Я повернула голову та поглянула на його руки. Він стискав краї раковини, від чого на руках з’явилися жили.

— Дереку... відійди, будь ласка, — тихо сказала.

— Звідки у тебе шрами на спині? — спокійно запитав.

Стримуючи сльози, я глитнула й, відкривши очі, підняла голову. Блакитні очі пронизували мене наскрізь.

І що мені відповісти?

Правду? Я не готова ділитися нею!

Чоловік, ніби відчуваючи мою напругу та небажання відповідати, відступив на крок.

— Допомогти?

— Не зрозуміла! — широко відкрила очі.

— Допомогти застібнути сукню? — Райт усміхнувся.

— Відразу не міг сказати, яку саме допомогу пропонуєш? — закотила очі.

Дерек засміявся.

— Марі, а ти про яку допомогу подумала?

Я зітхнула та повернулася до чоловіка спиною. Він повільно почав застібати сукню. Ну це точно якесь знущання! Озирнулася та нахмурилася. Чоловік поклав долоню на спину та великим пальцем почав водити круг.

— Ти зібрала нас у в одному місці, але мені цікаво, ти таким чином хотіла напаскудити Шерон чи, можливо, комусь іншому? — його спокійний голос вивів із роздумів.

Я округлила очі.

— Дереку... я не хотіла... просто... — всі думки вивітрилися з голови, і я не знала, як все пояснити йому.

Чоловік продовжував сканувати моє обличчя.

— Після подій у готелі я бачив, як Шерон забрала тебе!

— Вибач, я не хотіла тобі брехати, однак, — опустила голову, — все так закрутилося. Я не хочу, щоб ти думав, що шукала зустрічі з тобою через прохання Шерон.

Дерек хмикнув.

— Дуже цікаво, яке було прохання?!

Я закусила нижню губу та відвернулася.

— Це ваші справи, я не хочу мати до них будь-яке відношення!

Райт був спокійним, і, мабуть, його спокій передався й мені.

— Почекай, — схопила його за руку.

— Якщо ти надумала тікати з лікарні, то краще вже не гаяти часу! — повернувши голову, сказав. — Проте тобі б варто було залишитися у лікарні та пройти всі обстеження.

Я продовжувала тримати його за руку. Його спокійний голос та піклування вразили мене. Стиснула його руку та пішла слідом за ним. Прихопивши речі, разом вийшли з палати.

— Міс Реймонд! — викрикнув лікар. — Вам краще залишитися у лікарні.

— Я підпишу всі необхідні документи. Не хвилюйтеся, містере Браун.

Вийшовши з лікарні, лише зараз до мене дійшло, що Кріс та Шерон немає. Я зупинилася.

— Дереку, а куди поділись...

— О, за них не хвилюйся! — зрозумівши, про кого йде мова, усміхнувся. — Голубкам є про що поговорити!