За межею справедливості

Розділ 13

Дерек

 

Я обіцяв Марії, що заберу її з лікарні, але організаційні питання щодо операції в Алжирі потребували моєї присутності. Останні події в Європі загострювали ситуацію, і провокація на воєнній базі Акротирі на острові Кіпр ледве не спричинила ескалацію в Середземному морі.

На нараді із шефом, його заступником Донаваном також були присутні ще шість агентів, серед них був і Крістофер. План, який запропонував Донаван, кілька разів обговорювався. Все було б чудово, як би не один момент: полетіти відразу шістьом агентам було неправильно та небезпечно. Потрібно було розділитися на дві групи, але мою пропозицію відразу відхилив Донаван.

— Перша група агентів відлітає та доповідає ситуацію. Люди Зіхраба підтримають нас...

— Їм довіряти не можна! — перебив Донаван.

Я опустив голову та з-під лоба поглянув на Крістофера.

— Я погоджусь із планом Дерека! — сказав Кріс. — Перша група з трьох агентів підготує все та проведе розвідувальну операцію. Ми не можемо ризикувати!

Донаван вибухнув та почав сперечатися з Крістофером, але останнє слово було за шефом!

 

— Значить, ти весь час працював тіньовим агентом? — вийшовши з кабінету, спокійно запитав Кріс. — Ну що ж, досить розумно. План Міллігана спрацював.

— Так спрацював, що Марі могла постраждати, — нахмурився.

Крістофер потемнів та стиснув губи. Я чудово розумів його гнів.

— Як вона? — запитав Кріс.

— У лікарні.

— І це все, що ти можеш мені відповісти?

— Крістофере, я також хвилююся за її життя!

Кріс закотив очі та хмикнув.

— Дідько... ти пам’ятаєш, що я тобі говорив про Марі?

— Я чудово пам’ятаю твої погрози! — відповів.

— Тепер запам’ятай ще дещо: якщо ти розіб’єш серце Марі, я особисто вирву твоє серце з грудей! А тепер їдь до неї.


Марія

 

Два дні перебувала у лікарні, а відчула себе особливою людиною, адже всі ходили навколо мене та піклувалися про моє самопочуття та здоров’я. Декілька разів телефонувала Крісу, але все без результату. Передзвонила Елісон та попрохала перенести записи на кілька днів, адже засиджуватися вдома не збиралася. Зібравшись із силами, зрештою зателефонувала мамі Роуз. Поспілкувались більше годину та, дізнавшись, що у них все добре, пообіцяла, що скоро навідаюся до них у гості. Нарешті на третій день приїхав Дерек і, як обіцяв, забрав мене з лікарні та відвіз додому.

— Ти випадково не знаєш, де Кріс? — зайшовши у квартиру, запитала.

— Знаю, але відповісти не можу!

— Угу, — буркнула. — Просто супер.

— Я забрав твої речі з Вайтголлу, зараз принесу.

— А чому ти відразу з машини не забрав? — здивувалася.

— Поряд з тобою забув про все! — усміхнувся.

Я закотила очі, голосно фиркнула та, віддавши ключі від квартири, направилася у ванну кімнату.

Тепла води омила тіло. Заплющила очі й намагалася абстрагуватися від зайвих думок та, схиливши голову, глибоко дихала, щоб заспокоїтися та вгамувати своє шалене серцебиття. Пережитий стрес ще й досі гостро відчувала, хоча й удавала, що все чудово.

Одягнувши широку футболку і шорти, я вийшла з ванної кімнати та, присівши на диван, зітхнула.

— Марі, як ти? — відвернувшись від вікна, запитав Дерек.

Погане та настирливе передчуття пульсувало у жилах й не давало повністю розслабитися.

— Нормально! — знизавши плечима, відповіла. — Стресова ситуація, шок... все пройде! — намагалася більш спокійно відповісти, проте, відчуваючи тремтіння в руках, стиснула кулаки.

— Марі, виключай свої професійні навички, ти не на роботі! — серйозно сказав та присів поряд. — Я бачу, що з тобою не все нормально, як ти хочеш це показати.

Я хмикнула.

— Якщо зараз покажу слабкість, то розридаюсь та накинуся на тебе з обіймами.

— Я не проти обіймів, — засміявся.

— Я не звикла жалітися, — поглянувши на Райта, тихо сказала.

Він обвів руками мою талію та, піднявши, посадив собі на ноги.

— Дереку... — видихнула.

— Заспокойся, Марі, я більше не дам нікому тебе образити, — прошепотів на вухо.

— Я не можу зрозуміти, кому ці обійми більше потрібні: мені чи, зрештою, тобі? — поглянувши йому у вічі, запитала.

— Обом! — усміхнувшись куточками губ, впевнено відповів.

— Ти намагаєшся мене заспокоїти обіймами? — легко доторкнувшись великим пальцем чоловічих вуст, запитала. — Досить оригінально! — притулившись щокою до його щоки, додала.

«Боже, Марі, що ти робиш?» — кричав розум, тим часом як серце говорило, що все вірно, а тіло просило, що не варто зупинятися лише на обіймах.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше