Розділ 17

Дерек

— Еріку Донаван, дуже радий зустрічі! — піднявши руки догори та повернувшись, спокійно сказав. — Нарешті ми зустрілися з тобою, не як із заступником директора служби, а як із лідером «Циклопу».

Донаван націлив на мене зброю та нахмурився.

— Чому відразу не здав мене Міллігану?

— Хотів, щоб уся слава дісталася лише мені!

Донаван засміявся.

Я відступив на крок та відійшов від вікна.

— Ти думаєш, у тебе все вийде?

— Думаю, що так! — усміхнувся.

— Твоя самовпевненість, Райте, погубить тебе!

— Взаємно, Донаване! Скажи мені наостанок, чому ліквідували Адамса?

— Пітер Адамс божевільний, якого тяжко контролювати. Він став проблемою, а будь-яку проблему варто ліквідувати. До речі, Райте, скоро і твою подружку чекає така доля, — посміхнуся. — Шкода Марію Роуз Реймонд, таку милу та розумну, молоду й привабливу.

Я стиснув губи та закипів від гніву. Донаван помітив мій вираз обличчя та засміявся. Зараз він ударив по найболючішому. У кімнату зайшов чолов’яга. Я відступив ще на один крок.

— Зв’язати його! — наказав Донаван.

Чолов’яга не встиг дійти до мене, як отримав кулю у голову. Значить Крістофер вірно зрозумів мій натяк. Донаван вибіг із кімнати, я слідом за ним. Вибігши з будівлі, попав під перехресний вогонь. Помітив, як він сів у машину та поїхав. Нічний Алжир запалав у вогні. Будівлі здригнулися від пострілів та вибухів. Далі переслідувати не було сенсу. Коли під’їхали люди Зіхраба, я повернувся у квартиру та розв’язав агентів. Через кілька хвилин у квартиру зайшов Крістофер та Ноа.

— Донаван втік. Його люди прикрили його відхід! — сказав.

— Ти знав, що Донаван зрадник? — тихо запитав Кріс.

— Була лише одна здогадка, але без підтвердженої інформації. Всю брудну роботу виконував Адамс, тому й підкопатися до Донавана ніяк не міг.

— Ополчення допоможе нам, але потрібно діяти швидко та злагоджено, щоб не спричинити конфлікт з алжирською владою. Ноа відправимо додому назад з агентами та з повідомлення для шефа. Доки не доведемо справу до кінця, на зв’язок не виходимо й додому не повертаємося.

Ми розділилися на дві групи. Люди Зіхраба пообіцяли відправити агентів та Ноа непоміченими через кордон, а ми з Крісом відправилися в штаб-квартиру ополчення. Нас зустрів Зіхраб.

— Дорогі гості, мої вітання! Знаю, що трапилося, мої люди вже доповіли.

— Зіхрабе, радий зустрічі! — поплескав чоловіку по плечу.

— Мої люди слідкують за організацією. З Алжира вони не виїдуть живими. Досить нашій країні страждати! Ми надамо вам підтримку!

Я кивнув та подякував за допомогу. Крістофер приніс зброю та почав складати її. Зіхраб дістав карту й показав місцеперебування Донавана та його людей. Опівночі, коли план був готовий, ми вийшли «на полювання».

— Донаван потрібний живий! — сказав Кріс.

Я поглянув на друга та нахмурився. Якби він знав, що цей покидьок погрожував завдати шкоди Марії, він би так не говорив. Я видихнув та мав надію, що Шерон пригляне за нею. Марі не повинна страждати через мою роботу. Я дав собі слово, якщо повернуся живим, то попрощаюся з клятою роботою та вже не відпущу її від себе ні на місяць, тиждень, день чи навіть хвилину. Я вже хворий нею. Вона мені потрібна, як ковток свіжого повітря. Мої цінності змінилися, особливо після погрози Донавана. Я ніколи собі не вибачу, якщо з нею щось трапиться.

— Приїхали, — сказав Кріс та перший вийшов із машини.

Я дістав гвинтівку та вийшов слідом. Пролунали перші постріли та вибухи. Я та Кріс пішли через підземелля, яке показав на карті Зіхраб.

— Дереку, щоб не трапилося, Донаван потрібний живий.

— Якщо він звичайно не піймає шалену кулю! — відповів та пішов уперед.

Марія

Пройшло два тижні, а за ним ще один емоційно тяжкий тиждень!

Я розривалася між роботою, наслідками бійні в офісі та зустрічами з клієнтами. Думками перебувала з Крісом, а серцем та душею з Дереком. Майже кожен день приходила Шерон. Вона ж і допомогла привести офіс в порядок. Коли я запитувала у неї про Дерека та Кріса, вона лише знизала плечима.

— Нового секретаря я собі так і не знайшла, тому деякий час буду працювати сама, — присівши на диван та склавши руки, сказала.

Свон крутилася біля вікна й навіть не почула, що я їй сказала.

— Шерон... земля викликає Шерон! — голосно сказала.

— Що? — озирнулася та здивовано поглянула.

— Що з тобою відбувається?

Вона потерла долоні та схилила голову.

— Я подумала над твоїми словами, і... коли Кріс повернеться, я розповім йому правду!

— Ти через нього перейшла у МІ6?

— Так! Я не могла постійно бачити його.