Розділ 19

Дерек

Я залишив голосове повідомлення Марії та, зібравшись, поїхав на роботу. Після двадцяти хвилин сидіння біля кабінету шефа, нарешті зайшов до нього в кабінет.

— Райте, що ти хотів? — не відриваючи погляду від комп’ютера, запитав Мілліган.

Я мовчки поклав рапорт та, склавши руки на грудях, став чекати реакцію шефа. Мілліган взяв рапорт, нахмурився й через кілька хвилин мовчання встав із крісла та, поклавши руки у кишені, запитав:

— Ти впевнений у своєму рішенні?

— Так! — твердо відповів.

— Дереку, ти один із найкращих офіцерів розвідки, мені дійсно шкода, що ти вирішив покинути службу! Дам тобі час подумати!

Нахмурився та стиснув кулаки.

— Я свою роботу виконав! Донавана піймали...

— Але організація все одно ще діє! Колеги з французької розвідки доповіли, що у центрі Парижа знешкодили одну зі штаб-квартир «Циклопу»!

Я зітхнув та схилив голову набік. Мене цікавила зовсім інша інформація.

— Навіщо ви все розповіли Марії?

— Тебе лише це хвилює? — роздратовано запитав.

— Так!

— Нічого особистого, Дереку! Якщо ця дівчина дійсно тебе кохає, то прийме тебе і твою роботу...

— Ви не розумієте! Марі вагітна. У мене буде дитина. А через вас...

— О, оце так новина! — швидко перебив шеф. — Я тебе вітаю, Дереку, підеш у відпустку, але рапорт не підпишу. Йди, а мені треба працювати. Вороги монархії не відпочивають.

Я мовчки, як загнаний звір, вийшов з кабінету шефа. Мені потрібно було терміново побачити Марію. Від колишнього зухвалого та егоїстичного Дерека Райта вже нічого не залишилося. Зараз є Дерек Райт, який хоче повернути свою кохану жінку.

Кілька днів Марі не виходила на зв’язок. Не витримавши, дізнався у Кріса адресу їхніх батьків та поїхав. Ну все, мала, більше від себе не відпущу!

По дорозі у місто Шеффілд зателефонував Кріс та повідомив, що Марі з батьками відлітає у Мадрид о восьмій годині вечора з аеропорту Шеффілда Донкастер.

По дорозі зателефонував Міллігану та попрохав допомоги. Спочатку шеф сказав, що я став божевільним зі своїм коханням, і мій намір — абсурд, але коли я нагадав, через кого Марія поїхала, шеф заспокоївся та повідомив, що зробить все, що в його силах. У мене був чіткий план зупинити Марію, досить цих непорозумінь, тому й попрохав допомоги у шефа, щоб затримали літак до мого приїзду.

Марія
 

Батьки зраділи новині про вагітність, але також прийшлося розповісти мамі Роуз про Дерека та останні події, які й стали причиною скандалу.

— Люба, поїхали разом із нами на відпочинок! Мадрид, сонце, зміниш обстановку!

— Ой, не знаю...

Мама Роуз примружила погляд.

— Це через Дерека? Сумуєш за ним?

— Так помітно? — тихо запитала.

— Ти ніколи не говорила про свого колишнього, як там його... Стівена, з таким захватом та блиском в очах, як говориш про Дерека Райта, і навіть не дивлячись на те, що ти ображена на нього.

— Мамо Роуз, ви дуже добре розумієте мене!

Я зітхнула та, взявши мобільний телефон, прослухала голосове повідомлення від Дерека. На моєму обличчі з’явилася усмішка.

— Він сказав, що був не правий і хоче відновити наші стосунки!

— А ти готова?

— Мамо Роуз, я вагітна. В мені живе його частинка! — доторкнулася рукою ще до плоского живота. — Я вас проведу в аеропорт, а сама повернуся у Лондон. Досить страждати, нам дійсно варто нормально поговорити.

— Я не хотіла тобі про це говорити, тому що ти, Маріє, повинна сама дійти до таких висновків та зробити свій вибір. Я пишаюся тобою!

Мама Роуз лагідно поцілував мене у чоло.

— До речі, телефонував Кріс, — зітхнула жінка. — Він знову не може приїхати, відлітає у нове відрядження. Я сказала йому, що ми разом відлітаємо на відпочинок.

— От тепер нехай і заздрить, — усміхнулася та поцілувала руку мамі Роуз. — Не засмучуйтеся, що я не лечу з вами, але обіцяю, що наступний раз ми приїдемо у гості разом із Крісом.

— Ну, сподіваюсь не лише з Крісом! — підморгнула мама Роуз.

— Я, звичайно, на це також сподіваюся, але, — знизала плечима, — час покаже!

Усмішка не сходила з мого обличчя до самого вечора. Ми приїхали в аеропорт, і до посадки на літак залишилося кілька хвилин. По дорозі так невчасно відчула приступ нудоти, тому прийшлося зупинятися.

— Якби я полетіла з вами, літак прийшлося б терміново садити, — засміялася.

Батько обійняв мене за плечі та поцілував у скроню.

— Не хвилюйся, Марі, головне, що ми встигли!

Я стала в чергу разом із батьками, щоб провести їх, але через кілька хвилин розпочалася метушня та незадоволені крики людей. Як потім дізналися, виліт літака затримують на невизначений час. Мама Роуз вже почала хвилюватися, тому тато підбадьорював її, як міг. Серед галасу людей мені здалося, що я почула голос Дерека. Стряхнувши головою, подумала, що я вже божеволію, але через кілька хвилин, відчувши, як хтось обережно обіймає мене ззаду та цілую в шию, я напружилася. Озирнувшись, побачила поряд із собою усміхненого Дерека й мої очі полізли на лоб. Перевівши погляд на батьків, які також стояли в шоковому стані, я і слово не могла промовити. Він міцно обійняв мене та, поцілувавши у щоку, сказав, що вже нікуди мене не відпустить.