Глава 4

Чи хочу я піти із ним погуляти? І так, і ні. Мою душу лоскоче ледь відчутний страх. Мене справді лякає те, як він на мене діє. Через цю схвильованість навіть дихати боляче. Але, з іншого боку, мені цікаво дізнатися його ближче. Десь там на задньому фоні крутиться думка «а раптом він нормальний хлопець?» Тож, ризикну погодитися.

— Добре, підемо подихаємо морським повітрям. Це корисніше, ніж потіти під музику, — рішуче піднімаюсь, прийнявши виклик. Чому мені все більше здається, що між нами розпочався невидимий еротичний бій? Серця схрестили шпаги.

— Ну, з цим я теж посперечався б.

— Я дивлюся, ти отримуєш особливу насолоду, доводячи свою правоту. Тоді може заміниш поцілунки суперечками? Тому що, як кажуть, у суперечках народжується істина, а в поцілунках… навіть не знаю, що з них народжується, — хотіла дотепно парирувати, але викликала лише його знущальну усмішку.

— Зазвичай народжуються нові люди.

— Я мала на увазі... боже, який же ти... — закочую очі. З ним точно не скучиш.

— Розумний? Точно, я такий.

— Ні, я хотіла сказати, що поцілунки з малознайомими хлопцями часто спричиняють неприємності.

— Так дізнайся мене ближче, я дам тобі час. Хвилин сорок, — грайливо смикає бровою, розпливається усмішкою людини задоволеної життям, пропонуючи мені руку, але я вперто відмовляюся. — Дівчата такі дівчата. Тіно, дай мені, будь ласка, руку, не хочу, щоб у тебе підвернулась ніжка в незручних босоніжках і ти впала зі сходів. Спирайся на мене і нічого не бійся.

— Я й не боюся, — дивіться якийсь турботливий, — руку все-таки дала, але коли ми вийшли з клубу звільнилася з його хватки, роззулася і пішла босоніж. — Заїкнешся, що пристойні дівчата по брудних тротуарах босоніж не розгулюють — почуєш від мене парочку не надто ласкавих слів.

— Неприступна мені трапилася русалка. Я й не збирався заїкатися, мало того, мені навіть це на думку не спало. Тому я заслуговую на пару ласкавих, — цей симпатичний говорун знову викрутив усе на свою користь. — Але я хвилююся, що ти можеш поранитися. І якщо вже ти у нас нічого не боїшся, ризикну запропонувати тобі свою спину.

— Пропонуєш мені проїхатись на тобі? — Уповільнюю крок. Знову він мене здивував. Ідея спокуслива, проїхатися верхи на красунчику, слухаючи, як він знесилено пихкає.

— Ага, з ніжністю донесу тебе до твого будинку. Застрибуй, манюня, — усміхається з викликом, думає увімкну задню, взую прокляті босоніжки і гордо поцокаю каблуками. І як тільки я застрибнула йому на спину, обхопивши за шию і обвивши ногами за талію, — цей гад грайливо додає. — Заодно й ніжки твої помацаю.

— Ставлю на те, що мій лицар видихнеться на півдорозі, — нехай знає, що він не переміг.

— А якщо не видихнусь, що мені за це буде? Хочу прогулянку до ранку.

— Подивимося на твою поведінку. Тобі підказати коротку дорогу чи ти почесно пронесеш мене головною вулицею? — шепочу йому на вухо, і цей ненормальний раптом прискорюється та починає бігти. — Трісе, припини, ти мене впустиш! — заверещавши, чіпляюсь за нього ще сильніше.

— Гаразд-гаразд, бо ти мене задушиш, — сміється, задоволений своєю витівкою. — Я граю в американський футбол, тому я доволі витривалий хлопець. Не впущу і донесу. Ти наче пушинка. Показуй дорогу. Хочу, щоб наше побачення почалося якнайшвидше.

— Ось як? А до цього що в нас було? Перевірка на стійкість?

— На сумісність!

— Боже, хоч би не впасти з тебе від радості. Мабуть, я тобі підійшла, — обмінюватися з ним кусючими фразочками ще те задоволення, особливо коли вже знаєш, що він точно парирує твій випад.

— Ще й як підійшла. Залишилося лише з'ясувати кілька нюансів. Але без них поки що ставлю тобі середній бал.

— Я ж можу тебе й вкусити.

— О, я дуже на це розраховую. Люблю, коли дівчата кусаються!

І цей нестерпний тип таки доніс мене додому. Перевзувшись, вискакую до нього через три хвилини без жодних сумнівів, у серці тьохкає, почуття, як і думки, сплутані, але мені чомусь здається, що з ним буде весело.

— Отже, ти живеш одна чи з батьками? — йдемо вулицею у бік пляжу. Після того, як я склала свої руки на грудях, Тріс демонстративно сунув свої в кишені.

— З батьком, — підозрюю, що така коротка відповідь його не влаштує.

— Чи можу я дізнатися, що трапилося з мамою?

— Вона з нами не живе вже п'ять років. У неї інша сім'я, знайшла собі бадьорого хорвата та насолоджується життям. З татом у них не склалося, з ним непросто, — не хочу продовжувати цю тему, ділитися надто особистим, розповідати про хворобу батька, навряд чи йому це потрібно знати. — А ти чим займаєшся, окрім гри у футбол?

— Я студент Каліфорнійського університету, останній курс, — судячи з тону, про себе йому теж не дуже хочеться розповідати.

— Так і знала, що ти американець.

— Чути акцент?

— Ні, надто самовпевнений!

— Хм, зовсім недавно ти стверджувала, що я скромний. Як швидко змінюється у дівчат думка, — його іронія тільки підстьобує мене сипати шпильками.

— Я ще не склала про тебе остаточної думки, — тільки мої шпильки чомусь перетворюються на загравання. Чи це мені тільки здається?

— О, тоді я маю всі шанси тобі сподобатися.

— Я ж говорю самовпевнений. І що ж вас змусило покинути Лос-Анджелес і попертися на інший континент, змінивши океан на море? Жага до пригод?

— Так і є, не змогли чинити опір цій спразі, пригоди кликали нас навіть уві сні. А твій батько не хвилюватиметься, що ти пішла гуляти на всю ніч?

Цей обмін іронією і багатозначними поглядами починає не на жарт заворожувати. Хочеться, щоб ніч тривала довше…

— Я ще не вирішила, де зустрічатиму світанок: з тобою або у своєму ліжку. До того ж, я вже досить доросла і батьківський контроль давно переросла.

— Доросла, а цілуватися не вмієш.

— Я не вважаю це своїм недоліком.

— А я й не сказав, що це погано, — хмикає у відповідь. — Я ось все чекаю, коли доросла дівчина Тіна розслабиться, розплете свою войовничу позу і дозволить мені взяти її за руку. Мені це дуже потрібно, щоб не було так страшно.