9. Коли нас двоє

За свою сім’ю, за почуття і чоловіка, який тебе кохає варто боротись до останнього! Є речі в житті важливіші за все, які варті того, щоб переступити через гордість, образи й дурні мрії. Мені хотілось вірити, що я не запізнилась із своєю сповіддю.

Квартира зустріла мене тишею: запасний комплект на тумбочці, моя шовкова хустинка на вішаку, маленькі кросівки Данила й улюблена «Пума» Роми…

Я обійшла всю квартиру, підмічаючи найменші деталі, дивлячись на наше житло, наче чужими очима.

Печення на кухні, полотенце на бильці дивану. Дитячі іграшки, сорочка Роми на кріслі, моя косметика на дзеркалі в спальні, застелене ліжко з моєю кофтою і пледом… Рома не ночував дома, зрозуміла я.  

Чоловік який дбав про мене, який жодного разу не дорікнув, який був чудовим батьком…. Чоловік, якого я зрадила!

Я опустилась на підлогу і відкинула голову на матрац ліжка. Даша права – я фантастична ідіотка!

- Що ти тут робиш? – Рома притулився до вхідних дверей, пильно дивися на мене. Він виглядав втомленим, круги під очима, скуйовджене волосся і очі, які не виражали нічого.

- Я вдома. - прошепотіла впевнено. Якщо вже наважилась то йтиму до кінця!

Чоловік лише фиркнув насмішкувато і зайшов до кімнати, на ходу знімаючи піджак. Кинув його неохайно на найближче крісло і завмер наді мною.

- Я думав ви з Женею з ліжка тиждень не будете вилізати. Так сказати, надолужуватимете! - сарказм різав ножем, але я проковтнула ці слова. Він мав повне право так говорити, але хіба від цього легше?

- То в чому я помилився? - продовжим чоловік не дочекавшись відповіді -  Що ж ви не продовжуєте те, що я перервав у ресторані.

Я повільно піднялась і стала навпроти чоловіка. Вдивлялась в кожну рису, наче бачила вперше.

- Я кохаю тебе. - слова звучать наче вибух, я стою перед ним "оголена". І на правду я знову перекладаю все на Рому, бо якщо він зараз остаточно відштовхне - я піду. Зараз від його слів залежить все, але перш ніж він остаточно зробить вибір, я зроблю все, щоб він зрозумів - чи не вперше в своєму житті я готова стати на коліна перед чоловіком, якого кохаю!

Рома відсахнувся наче від прокаженої, а потім голосно розсміявся:

- Серйозно?! Господи, Лісо, тобі не набридло жити в обмані?

Я повільно підійшла до Роми й притулилась до його грудей міцно-міцно, не дозволяючи відштовхнути себе.

- Вислухай, будь ласка. Навіть смертники мають право останнього бажання і останнього слова. Просто кілька хвилин потерпи мене!

Рома таки відсторонив мене від себе і відійшов до вікна обернувшись спиною.

- Говори!

Чи важко було мені говорити? Ні, слова лились самі по собі. Я розказувала про свою хвору любов до Жені й бачила як скам’яніли плечі чоловіка, розказувала про те болото з якого він мене витягнув, про те, що боялась залишатись на одинці з собою, що не могла терпіти насмішок в університеті, що відчувала себе зрадженою.

А потім почала розказувати про нього, Рому, який завжди був поруч. Який водив мене на прогулянки та допомагав підтягнути хвости в універі, який не дозволяв пропасти. Я чекала наших зустрічей і його дзвінків, хоча не могла в цьому признатись ні собі ні йому. Я бачила, що він любить мене, що готовий прийняти мене такою побитою і покоцаною. Егоїстично використовувала, бо потребувала цієї любові. Вона дозволяла відчувати себе живою.

- Ти був моїм подорожником, який прикривав від всього бруду і лікував рани.

- Ти просто користала мною.

- Ти знав, що я любила його. Знав, що я не зможу забути.

- Я готовий був кинути до твоїх ніг все!

- Я знаю.

Я підійшла до Роми знову, тепер моя черга робити крок, один, два, десять! Обняла його за спину і притулилась щокою.

- Коли я завагітніла, здавалось, що життя знову нищить мене. Я не була готова стати мамою, не була готова…

- Народити Мою дитину – закінчив за мене чоловік, зробивши наголос.

Обернувся і взяв моє обличчя в долоні боляче стиснувши.

- Якщо ти зараз скажеш, що Даня…

- Він найкраще що є в моєму житті! – перебила я. – Я маю вибачитись перед тобою. – я заглянула в очі Ромі й гірко усміхнулась. - Я жила в мильній бульбашці, в ілюзії кохання до того, хто на справді був просто тінню. Я бруднила наше життя спогадами про зайве минуле і в нашому ліжку завжди була тінь Жені. Я винна пред тобою! Але я щаслива, що Женя зараз з’явився в моєму житті.

Рома стиснув мої руки до болю, але я не зважала.

- Так, щаслива! – впевнено подивилась в очі чоловікові. – Ця зустріч дозволила мені побачити, як сильно я помилялась в своїх почуттях. Лише зараз я зрозуміла, що ніякої любові не було. Ти дозволив мені це зрозуміти, Рома! Я бачила твої почуття, твою турботу і переживання за мене, як ти знав на пам'ять мої улюблені страви й квіти, як дозволяв відпочити після важкої безсонної ночі, як піклувався, коли я хворіла. І побачила Женю: егоїстичного і пихатого, який живе у світі названого його ж ім’ям. Я така дура, Рома! Якщо ти пробачиш, якщо зможеш… я кохаю тебе. І якби мені сказали, що є можливість змінити минуле – я б не погодилась, бо тоді я б не знала, як це – кохати й бути коханою.