Заборонене кохання

Глава 10

Ранок :

Ну ось і настала неділя. З ранку   я ходила, як зомбі, бо знов засиділась за читанням неймовірної історії  кохання  . Чому в книгах все так просто і очевидно, а в житті ні? Запитую себе після кожної історії. В двері хтось постукав, відкриваються і заходить мама. 

  • Доню, що ти робиш? - цікавиться вона і одночасно заглядає в ноутбук, де була відкрита моя сторінка з інстаграму.
  • Сиджу в соціальних мережах - відповідаю і обертаю  його так, щоб було видно, що я  не брешу.
  • Ти ж памятаєш  , що недавно  був день святого Миколая - ще свято в нашій родині прийнято святкувати за сімейною вечерею.
  • Так, вибачте, що я не була на вечері - соромно прошу пробачення.
  • Ми з татом тобі вибачили, він підтримав мене в тому, що ти вже доросла і можеш святкувати   з друзями, а Даня.. - так і не доказав вона зупинилась на пів слові. От тепер все стало на свої місця, Даня теж хотів піти з друзями, але батьки не відпустили, і мабуть через це стався конфлікт, який я почула, коли повернулася з дискотеки.
  • Ось твій  подарунок, який ти мала отримати  під час вечері , це від нас з батьком - вона дістає зі- за своєї спини маленьку  коробочку, яка була обгорнута красивим папірцем. Доречі  це також наша традиція. Ми обмінюємось подарунками  , відкриваємо їх  і радіємо всі разом.
  • Дякую вам  - спершу обіймаю я потім забираю подарунок і відкриваю її,  дістаю з відти кулон на якому видніється моє імя.
  • Дякую, я давно його хотіла - ще раз обіймаю її - доречі в мене для вас також є подарунок.
  • Справді, який? - дивується вона, а я тим часом тому до  шафи і дістаю звідти великий запакований подарунок.
  • Що там? - питає
  • Відкрий і подивись, це доречі вам з татом разом - вона дивується, але починає відкривати. Ще довно я замовила Холст з  спільньою  фотографією батьків, на ньому вони  були надзвичайно щасливі.
  • Дякую доню, я піду, а то в мене там тісто на вареники стоїть.
  • О твої фірмові - радісно відповідаю, вони в мами просто найкращі.
  • Так - відповідає і ховається за дверима.

 

Ще вчора ми домовилися зустрітись з Юлія в кафе, тому я пішла збиратись, бо часу залишилось обмаль, а подруга мене цього не пробачить . 

Швидко одягла джинси і теплий светр  , підмальовую губи блиском і очі тушшю, Китаю телефон, пару купюр , блиск  і  подарунок для подруги в сумку, виходжу з своєї кімнати і направляють до кухні. 

  • Мам, я пішла - попереджаю про  те, що іду геть.
  • Куди це ти доню? - цікавиться вона поліплюючи черговий вареник.
  • З Юлею іду прогулятись - відповідаю.
  • Добре, але не затримуйся - попереджає.
  • Звісно, бувай - цілую її і прямую на вихід.

 

Я швидко дійшла до кафе, всю дорогу мене супроводжувала  моя улюблена музика. Мій плейлист  , це наче  моє життя  , воно повністю описує мене. Але несподівано з кафе вийшов той,  кого я взагалі не очікувала тут побачити . 

  • О, привіт Сонь - першим вітається Дмитро.
  • Привіт - шоковано відповідаю, бо дійсно не очікувала його тут зустріти.
  • Ти як - не сміло запитує.
  • Та якось так, тримають, вибач,  я спішу, мене Юля чекає .
  • Добре, тримайся, бувай - прощається.
  • Бувай - кидаю коротке слово на прощання і біжу до вхідних дверей, які знаходяться за його плечима.
  • Дозволь - просить і в туж мить відкриває мені двері.
  • Дякую - відповідаю і буду, бо відчуваю, як мої щоки починають червоніти.

 

 Швидко шукаю очима подругу, яка зайняла самий дальній  сполик   , і щось переглядає в своєму телефоні. Швидко під ходжу до неї і  в першу чергу обіймаю її. 

  • Привіт - першою відривається  і вітається.
  • Привіт - відповідаю.
  • Ось, я тобі капучіно і тіраміссу замавила - показує на стіл , де вже лежить наше замовлення.
  • Дякую  , ти знаєш, що я люблю - шлю повітряний поцілунок  їй.
  • Звісно люба, давай розповідай, що в тебе сталось.
  • Історія довга - попереджаю її.
  • В нас багато часу - відповідає вона.
  • Тоді слухай, одразу після того, як я пішла з дискотеки, мене супроводжувала якась творога ,  але вона мене не під водила. Я повільно відкрила двері і зрозуміла почула якісь крики, які доносились з кухні, потім Даня сказав, що я їм не рідна, вони мене вдочирили, ти можеш  в це повірити? - питаю подругу   , яка в той момент міцно тримає мою руку - потім, я ви бігла на вулицю, де мало не потрапила в аварію, але за кермом був Дмирто Олексійович і він мене врятував, повіз до себе додому, заспокоїв, накормив і владав ситуацію з батьками, сказавши, що я нібито в тебе, а я тим часом спала, а про це дізналась тільки зранку.
  • Боже, що ти терпіла, мені так шкода - співчуває вона.
  • А я навіть не здогадувалась про це - відповідаю.
  • Нічого, я тобі допоможу - повідомляє вона.
  • Прошу, тільки Ані і Маші нічого не кажи, я не хочу, щоб вони про це дізналися.
  • Так, звісно , якщо ти так хочеш  , то я все зроблю - спішить обійняти мене.
  • Спасибі тобі - також обіймаю її.
  • А батьки знають, що ти чула їхню розмову ? - питає вона  .
  • Ні я їм нічого не розповіла, і Дмирто також обіцяв - розповідаю.
  • О, то вже Дмирто - весело защебетала подруга.
  • Так, цей, він попросив до нього так звертатися -  відповідаю і повільно починаю червоніти.
  • То це він вчора мені писав з твого телефону ? - ще раз питає.
  • Так, я просто заснула   , а щоб вони не хвилюватись - розповідаю події минулого вечора.
  • Зрозуміло - спокійно відповіла вона.
  • Юлю, а можна одне запитання!? - не сміливо  питаю, бо вже давно хотіла вияснити це питання.
  • Так  , звісно питай- сміливо відповідає.
  • Чому, ти так соромишся, коли ми розмовляємо про Дениса Андрійовича- питає з цікавості і надпитаю своє капучино.
  • В день, коли Марк мав приїхати до аеропорту, ми мали піти зустріти їх, тому, що дядько Микола і батько два рідні  брати. Тато з мамою вийшли з дому і доїхали до аеропорту, а я пішла після того, як ти з А нею покинули нас в кафе, перший день нашого знайомства  . Тоді, я запізнювалась і дуже пішла, так, що належала га якогось юнака, і розбила на нього його каву, яку він збирався випити, а потім, ще й обурювалась, ніби це він винен. Одним словом в нас було поранено знайомство, за яке мені соромно, а коли я його побачила в школі   , то просто втратила дар мови - розповідає свою історію Юля.
  • Нічого собі, тепер я все зрозуміла - відповідаю.
  • Мені дуже соромно- жаліється подруга  .
  • А ти просила пробачення - цікавлять, щоб знати, що робити далі.
  • Ні, я боюсь - соромно відповідає і відводить погляд в сторону.
  • Так, попроси, якраз завтра в нас його урок .
  • Мабуть ти права , а тепер давай пити капучино і істини ці смачні тістечка - апетитно відповідає Юлька.
  • Смачного
  • Дякую.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше