Глава 13

Перед дверима кімнати сестри зупиняюся. Декілька секунд роздумую, чи варто будити Віку через це й пояснювати що трапилося, а тоді все ж вирішую зайти.

Тричі стукаю й заходжу усередину, здається Віка ще б не встигла заснути знову.

- Ти спиш?

- Вже ні, - протягує. – ти чого прийшла посеред ночі?

- Там Давид... він у моїй... тобто, своїй кімнаті.

- Ясно, - дівчина прошепотіла. – тоді йди сюди, місця багато. Але, завтра розповіси усе.

- Згода, - я посміхнулася та швиденько пішла під ковдру до сестри.

Тільки тут я видихнула. Поруч з Вікою я у цілковитій безпеці. Давид не зможе дістати мене тут й виясняти відносини. Але думка, про те, що він там, у ліжку де минулої ночі спала я, та й лежала сьогодні перед туалетом, не давала спокою. Цікаво, цей хлопець дійсно залишиться ночувати у будинку? Тоді, чому він це робить... Схоже, що через мене, бо всі члени цього сімейства говорили про те, що лишається Давид тут дуже рідко.
Не розумію, чому так сильно дратую його, адже я не винна, що колись з’явилася на цей світ. Ця поява була не моїм рішенням, та й... як би він пам’ятав, що тато дійсно не жив з ними до дванадцяти років Давида, то відношення б очевидно було іншим.

Я зітхнула й повернулася на інший бік.

- Аріно, спи вже. У мене дуже чуйний сон, тому я зараз чую кожен твій рух. Буквально.

- Пробач, - шепочу. – не можу заснути, але я постараюся більше не турбувати твій сон.
Сестра повернулася на спину та видихнула повітря, а тоді потерла очі.

- Що там у тебе сталося? Поговорімо зараз, може тоді ти нарешті заснеш.

- Давид... – шепочу так, аби нас ненароком не почув ніхто. – навіщо він прийшов? До того ж п’яний.

- Не знаю, він не з’являвся раніше ось так, посеред но... Стій, що? Давид п’яний? – здивовано перепитує.

- Так, тебе це дивує? Мені здавалося, що Давид саме такий: обожнює гульки, машини, алкоголь, клуби.

- Так і є, але не випивку. Раніше він ніколи не пив.

- Може ти просто чогось не знаєш? Адже, він не живе з вами, - я стенаю плечима.

- Ні... навряд чи, Давид скептично ставиться до алкоголю, бо його хобі – машини, перегони. Коротше, він не п’є зазвичай.

- Мабуть, це через мене, - я сумно зітхнула.

- Не вини себе, - Віка обернулася обличчям до мене та підклала під щоку обидві руки. – ти не винна у тому, що все так. Ти наша сестра й він має якось це прийняти. То він зараз у твоїй кімнаті?

- Ага, сказав, щоб я йшла звідти.

- Це вже схоже на мого брата.

- Я зняла його плакати зі стін.

- О Господи... – Віка приречено видихнула повітря, а тоді все ж тихо засміялася. – ти зробила найгірше з усього можливого. То його улюблена група, Давид фанатіє від їхньої... ем-м-м, музики.

- Тепер він мене точно проклене, - я теж почала сміятися, прикриваючи рота, аби не шуміти.

- Швидше усього. Тепер ти даси мені поспати?

- Звісно, пробач, що взагалі прийшла, - прошепотіла винувато. – просто лишатися десь на самоті, знаючи, що він тут, страшно.

- Все добре. Спи.

Давид

Сьогодні я вперше спробував алкоголь. Мабуть, мене б врятували чергові перегони, але змоги провести їх не було через погодні умови. Випалені цигарки не рятували взагалі, а дівчата в клубі не викликали... емоцій. Лишалося одне – порушити усі свої дурнуваті принципи та напитися. Здається, кажуть, що це допомагає забутися. То от, усе чого я хочу зараз, це забутися. Ця... Аріна не виходила з моєї голови. Всі думки були лиш про цю дівчину, навіть наснилася уночі. Ніби насміхається наді мною, що прибрала до своїх рук усе моє. Будинок, кімнату, Віку та тата. Вона все забрала. Все. Батько пішов на її захист й це не давало спокою.

- У тебе проблеми? – приставуча Рита, здавалося, знаходила мене усюди. Іноді ми розслаблялися разом, але зараз не хотілося бачити нікого. Блондинка скривила носика й глянула на склянку переді мною. – не пам’ятаю, щоб ти пив.

- Не твоє діло, - фиркаю. – ти щось хотіла?

- Думала, що ми з тобою... ми б могли покататися чи погуляти, ти ж знаєш.

- Рито-о-о, - роздратовано протягую. – ти знаєш, що буває у нас з тобою. Іноді буває. На цьому усі наші стосунки закінчуються. Нічого більше. Прошу, залиш мене зараз у спокої. Позбав свого дратівливого образу, - хмикаю й випиваю залпом вміст.
- Ти ще пошкодуєш, - пирхнула та підірвалася з місця, а тоді просто зникла.

Пропустив ще декілька склянок, а тоді чогось вирішив, що маю повернути собі свою кімнату. Викликав таксі й поїхав у батьківський дім. Якщо відкинути те, що голова ходила кругами, то цей алкоголь дійсно полегшує душевний біль. Я хмикнув, роздумуючи над тим, що це фактично наче швидкість на дорозі. Тільки тут тобі нічого робити не доводиться й ризику немає. А ризик, це найкраще. Виплеск адреналіну й усіляке таке.

Плану повернення кімнати не мав, вирішив, що просто піду туди й вижену її... цю помилку природи. Нехай котиться туди, звідки її принесло. Побачити Аріну посеред коридору не очікував зовсім, мало того, що її налякав то й налякався сам.
«Сестричку» від перепалки врятував лиш шум нагорі. Здається, ми когось розбудили й мені може прилетіти від батька за його донечку. Донечку, фак. Скривився від власних думок.
Аріна швидко побігла у кімнату, а я за нею. Так просто не здамся. Я відберу свою кімнату, чого б мені не коштувало це.

Почув голос Віки, а тоді ще й Аріни. Отже, остання не встигла дібратися кімнати, тому займаю її перший. Очі звикли до темряви ще десь посеред діалогу з названою сестрою, тому чітко бачу, що плакатів на стінах не має. Їх не має, чорт забирай. НЕ МАЄ. Отже, ця тупа помилка природи їх зняла. Я їх колекціонував ще з дитинства, як тільки відчув смак, неймовірне звучання року. Тільки я розумів важку музику, більше ніхто у сім’ї. Це й не важливо, адже усе це моє! Тільки моє й ніхто не мав права це чіпати.

Думка про те, що вона зривала їх своїми пальцями дратувала так, що хотілося хапати усе й кидати об землю, стіни. Хотілося кричати, бо вона не мала права робити це з ними й з моїми почуттями. Стиснув кулаки, відчуваючи біль у пальцях. Гаркнув під ніс, стискаючи зуби. Якщо ця дурепа їх ще й викинула, я задушу її власними руками, присягаюся. Задушу. Зітру, наче порошок й не лишу від неї сліду.
А от і помилка природи явилася. Тримати себе у руках після такого було важко. Хотілося наблизитися й відчути під своїми пальцями її тонку бісову шию.
Аріна виявилася гострою на язик. Не із тих хто змовчить. Отже, вирішила показувати зубки. Тоді ми їх підпиляємо.