глава 3

***

         Новий день розпочався зовсім несподівано. Знову пролунав дивний гудок. Крістел ледве розплющила очі. Голова розсипалася на шматочки від болю, а на серці лишилася пустка.

         - Нічогенький в тебе вигляд, - одна з дівчат зневажливо подивилась на неї та замкнулась у вбиральні. Інші, ніби за командою, почали прибирати ліжка та наводити лад в особистому просторі.

         - Підводься, бо як побачить охорона - буде тобі непереливки, - Сью легенько штовхнула її, а сама заходилася приводити до ладу своє волосся. Крістел сіла на ліжку й уважно на всіх подивилась. У кожної з дівчат була своя власна територія, речі, одяг. У неї ж не було нічого. У неї навіть немає змінної білизни. Вона не знала, що їй робити і на що чекати. Раптом дівчина згадала свій нічний концерт і їй стало ніяково. Безперечно, всі чули її голосіння, а тепер роблять вигляд, що її не помічають. Правда, Крістел час від часу ловила на собі погляди дівчат. "Мабуть, думають, що я слабачка. Не витримала жодного дня, розревілася, захотілося додому, до матусі. Хай їм всім грець, хай думають, що хочуть!"

         - Доброго ранку, дівчата, - мадам Зелінська зайшла до кімнати. За її спиною маячили два охоронця. Вона зробила невеличку паузу й уважно оглянула все навколо. Дехто з дівчат щось пробурмотів у відповідь, проте більшість так нічого і не відповіла. Лише вклякли на місці, наче вони побачили привида. - Як вам нова сусідка? - вона на мить глянула на Крістел, а тоді почала вдивлятися в обличчя кожної дівчини, ніби намагаюсь прочитати думки. Ніхто не промовив жодного слова. Такого Крістел навіть не чекала. Вона гадала, що мадам Зелінська їм за матір, і вони всі почнуть скаржитись на неї.

         - От і чудово. Я гадала, що ви не зможете порозумітись, але, як бачу, помилилась. Ну що ж, - мадам Зелінська зробила крок до дверей, - не забудьте подивитися на свій розклад - там можуть бути зміни. Крістел, твоє ім'я там також є, тож дивись, не запізнюйся, - вона вийшла з кімнати, тихенько зачинивши за собою двері. Дівчата, ніби нічого не сталося, продовжили приводити себе до ладу. Крістел здивовано подивилася на Сью.

         - У кожної з нас є свій власний розклад. Там вказано, що ми маємо робити. Наприклад, прибирання, допомога на кухні і таке інше. Чого ти так на мене дивишся? Ти гадала, що тут все за нас роблять економки? Якби не ми, то, мабуть, ця халупа вже давно розвалилася б.

         - Але ж ти казала, що це... що ми... - промовити слово "шльондра" для Крістел було дуже  важко. Тільки зараз вона остаточно усвідомила те, що і сама відноситься до їх числа.

         - А-а, ти про це? Не турбуйся, ми розважаємо клієнтів тільки по вихідним.

         - А що ж ви робите протягом усього тижня?

         - Як що? Тренуємось.

         - Тренуєтесь? - здивуванню Крістел не було меж. Як "такому" можна тренуватись?

         - Годі, Сью. Я не збираюсь стояти в черзі ще й за тебе, а на додачу й вислухувати від Бена різну бридоту. Ну ж бо, пішли! - Луі схопила подругу за руку і потягла до коридору.

         - Чекай! Мала ж навіть не знає де подивитися на розклад.

         - Захоче - знайде!

         Крістел з ненавистю провела поглядом дівчат. Ця Луі вже точно не буде її подругою. "Треба буде рідше з нею стикатися. Може тоді я їй більше подобатимусь" - подумала про себе Крістел і нарешті підвелася з ліжка. Багато часу на те, щоб привести себе до ладу, їй не знадобилося. Проте, як це не прикро, вона і справді не знала що саме має робити і навіть, де про це дізнатись. Крістел хотіла розпитати в дівчини, яка спала навпроти. Її начебто звати Мадлен, проте її вже не було, а звернутися до іншої дівчини вона так і не наважилась. До того ж, як до них звертатися: на "ви" чи на "ти"?

         Крістел вийшла у коридор. Тут було прохолодно після маленької кімнати, в якій спало шестеро людей. Цю сукню видали їй точно не по сезону. "Треба знайти цей проклятущий розклад". Дівчина невпинно повторювала цю фразу у голові й озиралася по стінам у надії знайти хоч якусь підказку. Інші дівчата, неначе запізнюючись на поїзд, сновигали туди й сюди. У всіх були власні справи.

         - А де я можу знайти свій розклад? - Крістел нарешті набралася хоробрості і зупинила дівчину, яка була вдягнена у таку ж саму сукню, що й вона. Та зупинилася й окинула її таким зневажливим поглядом, від якого хотілося зникнути просто на місці.

         - Новенька? - нарешті дівчина промовила хоч якесь слово! - Подивися у кінці коридору на стіні, - і вона пішла далі з таким виглядом, наче тільки що здійснила чудо і всі мають їй тепер вклонятися. "Якщо тут всі такі пихаті, то мені нічого не залишиться, як поцупити шматок мотузки. Диво, якщо я витримаю більше одного дня." Крістел озирнулася навколо і пішла у кінець коридору. Тут таки висів розклад, проте свого імені там вона не знайшла. Там не було навіть Сью. "Мабуть, це не той, що мені потрібно." Дівчина пішла у другий кінець коридору - та сама картина. Добре, хоч імена відрізняються. Отже, це два різні розклади. Десь є ще й третій.

         - Гей, мала, чого ти тут вештаєшся? - один з охоронців нечутно підкрався ззаду і гаркнув ледь не вухо дівчині. Крістел так і вклякла з переляку.

         - Я не можу знайти свій розклад, - ледь чутно промовила дівчина і боязко зиркнула на охоронця. Він гидко посміхнувся і оглянув її так, наче хотів роздягти одним лише поглядом.

         - О-о, то це ти мені вчора дала ногою по яйцях, пам'ятаєш?

         Крістел боялася навіть головою поворухнути. Їй всі охоронці здавалися однаковими у своїх сірих комбінезонах.

         - Бачиш, земля кругла. Тепер моя черга платити тобі тією самою монетою, - він простягнув руки і схопив дівчину за плечі. З переляку Крістел навіть не могла закричати. В її уяві гидкі картинки зі швидкістю звуку змінювали одна одну. Проте він лише розвернув її і дав гарного ляпаса.