Частина 6

 Варто було вийти за межі села, як я побігла обганяючи вітер. У голові билася тільки одна думка: “Бігти, бігти, бігти… І якнайшвидше”. Забігла у двір попутно знісши хвіртку, ледве дихаючи прохрипіла:

-Кузьма.

Він з'явився, похмурий і задумливий.

-Що, наш князь одружитися надумав?

Не в змозі говорити просто кивнула.

-На тобі?

Знову кивок. -

І що робитимеш?

 Злегка віддихавшись змогла сказати:

-Тікати.

 Домовик хмикнув, почухав бороду що відростала, потім голову, потім ніс і лоб. Мабуть, короста почалася.

-Так марно бігти, Василино, знайде ж.

-До мамки втечу.

Домовик підійшов до мене, однією рукою підняв із землі і заніс до хати, посадив на лаву.

-До мамки раніше бігти треба було, а зараз пізно вже, навіть Варвара Миканорівна нічого вдіяти не зможе.

У мене зникли плечі.

-І що ж мені робити?

-Зрозуміло що, заміж виходити. - бачачи моє витягнуте обличчя, поспішив додати. - Князь наш чоловік начебто непоганий, видний.

Не втрималася та додала нову характеристику.

-Волокита. Ще й як полюбляє під жіночі спідниці заглядати. 

-Так це ж тобі добре, Василинко. Ти дівчина недосвідчена, а він добре навчений.

 Від слів домового в мене дар мови пропав, а коли з'явився думала лайливих слів не стримаю, але згадавши грізні обличчя вчителів, які нас через ці слова різками пороли, стрималася і сказала зовсім інше.

-Речі збери мої.

 Кузьма рукою махнув, бурчачи щось нерозбірлеве про дівчат молодих та дурних, пішов виконувати. А я почула дзвін магічних дзвоників що росли неподалік, спеціально посадила щоб про гостей непроханих вони мене сповіщали. І ось зараз передзвон був тривожний, хтось чужий ломиться, а в мене ні хвіртки, ні дверей немає. Та й сил на чаклунство не залишилося, все що можна сьогодні витратила. Покликавши мітлу видерлася на неї абияк, вона мені все одно впасти не дасть і прошепотіла:

-Полетіли до витоків.

 Я знала що ще рано, адже тільки минулого тижня туди літала, але сил не було зовсім, а без сил я далеко не втечу. Пролітаючи повз княжу садибу побачила як Любава похожає під руку з драконом, серце знову неприємно стислося,не можу ніяк зрозуміти чому, гарний чоловік це дійсно так, але меня зовсім не подобається. Немов відчувши мій погляд перевертень підняв голову уважно вдивляючись у небо. Та не дано йому мене побачити, у незрозумілому пориві я натягла на себе невидимку що й прислужило мені зараз службу. Зловтіхаючись побачила як Любава смикнула гостя за рукав, через що той відірвавшись впав на землю. Ну так князівна наша силою не обділена, і дракону якщо що хвіст надерти може.

 Піднявшись трохи вище врізалася в зграю гусей, через що була нещадно облаяна і місцями подзьобана, не надто боляче, але ганебно. Нарешті вдалині блиснув у променях  сонця водоспад і пахнуло свіжою прохолодою.

-Гей, Василино, чи це ти?

 Повернувшись, побачила як у ступі летить Карина,  ось чому саме вона мені зустрілася? З усіх відьом я саме до неї відчуваю стійку ворожість.

-Оленко, пролітай далі.

Чорноволоса відьма злетіла, варто було їй почути ненависне прізвисько.

-Васька.  - вигукнула і помчала геть.

 Даремно тільки голос надірвала, я вже давно не реагую на своє прізвисько.

-Мітла знижуйся.

 Вірна подруга зробила круте піке вниз і вже біля самої землі пригальмувала, через що отримала від мене стусан по шкідливим гілкам. Швидко зайшовши в кущі, скинула одяг. Воно ж як, до витоків тільки голяка літати треба, бо відьмам так належить. Хоча мені здається, що якби хтось у одязі прилетів то нікому гірше не стало б. Але наша верховна невблаганна, тільки в натуральному вигляді і нічого зайвого, тому й невидимку також тут залишила, зверху на одяг поклала щоб ніхто не вкрав.

 Знову сівши на мітлу, яка після виховного процесу поводилася тихіше, полетіла до водоспаду. Тут як і завжди було багато відьмочок і всього дві старші відьми, серед яких і була наша верховна — Єрміонія Варфоломіївна. Спочатку я страшенно перекручувала її ім'я, через що вона дуже злилася, але потім звикла. Хоча більше я й не замовлялася, напевно її настій для чіткої мови допоміг. Побачивши мене  відьма поманила до  себе. Кинувши мітлу пішла до верховної, а справа ця нелегка, бо любила засідати вона в трояндових кущах на іншому кінці берега, троянди її не чіпали, а ось іншим діставалося від їхніх шипів. Виринувши з води з тяжким зітханням пішла до колючих кущів.

-Василино, чого ти чекаєш? Проходь швидше.

Троянди свої шипи прибрали, щоб ненароком не зачепити мене.

-Вечір добрий, Єрміонія Варфоломіївна.

Відьма хитро посміхнулася.

-Чи такий він добрий, Василино, якщо ти сюди прийшла, адже не пройшов ще термін. Так у чому ж справа?

Сівши прямо на траву сумно сказала:

-Стомилася я. - правду ж сказала, ні словом не збрехала.

Знову ця дивна усмішка.

-А чи не тому, світло моє, що на тебе цікавий запит прийшов?

 Я аж зблідла, не міг князь встигнути.

- Бачу знаєш про що йтиметься. - її брови грізно зрушили. - Як же ти так, Василино, ще молода зовсім, навіть сили набрати не встигла.

З надією подивилася на захист та опору відьомського кола.

-Я згоди не давала.

Гірка посмішка скривила вуста верховної.

-А йому і не треба твоєї згоди, і моєї також. А якби й треба було, то я не змогла б відмовити. Надто він сильний і до того ж наближений до нашого царя. Та й не тільки до нашого, кажуть князь і з темними якшається.

Мати Прародителька, не дарма десятою дорогою його оминала, ох не дарма. Та ось тільки це не допомогло. Як подумаю про це, так гірко стає.

-І що ж мені робити?

Єрміонія Варфоломіївна погладила мене по голові, вона мусить допомогти, вона ж нам як друга мати.

-Головне дурощів не роби. Я спробую трохи одруження відтягнути, князь вимагає негайно, а я рік відстрочки випрошу. Ти мала ще для заміжжя, особливо з некромантом. - потім усміхнулася і з сміхом промовила. - Як тобі Василино пощастило, відьми часом спеціально цих метвяків люблячих шукають, кажуть коли зі смертю маєш справу більше життя любити починаєш, і тих хто біля тебе. Тому дружин своїх вони обожнюють, особливо відьом, тому що ми ті що творимо. Так що будеш як сир в маслі кататися. Та кажуть і коханці вони хороші.