Частина 39

 Князь своє слово дотримав, і зробивши крок у відкритий некромантом портал я вийшла вже на околиці свого нового лісу. Не змогла стримати сумний стогін оглядаючи околиці, вижена драконами земля не тішила очей. Та й я справ навернула, ось що мені з цим ровом робити, чи міст якийсь побудувати, чи нехай так буде. Якщо залишити все як є, то й ніхто чужий із цього боку точно не пройде. У задумі зробила крок уперед, переступаючи невидимий кордон своїх володінь, і мене знесло стрімким і лютим вихором. Враховуючи що сили поки що до мене не повернулися і була я слабшою за кошеня, то слухняно повисла на руках уже свого дракона. Він був ще трохи блідий, але вже напрочуд бадьорий і злий.

-Ти де була?

Відповідати було страшно, він буравив мене своїми напрочуд ясними очима і чекав.

-Я за мамою ходила.

-Тоді чому твоя мама зараз стрімко молодшає в будинку, а ти ледве повзеш по околицях?

Цілком слушне питання, але відповідати було страшнувато. Тим більше коли на тебе так люто зиркають, блищачи очима і граючи жовнами.

-У мене ще справи були.

-Які такі справи, Василино? Всі твої справи зрештую обертаюся проти тебе ж.

Ось змовилися вони чи що. Спробувала викрутитись з міцних рук, але випускати мене ніхто не збирався.

-Або ти кажеш де була і чому від тебе смердить Бріаром, попелом і тліном напрочуд знайомим, або ж прямо зараз ми летимо до мене в гніздо.

Пролунало не так грізно як смішно, особливо частина про гніздо. Так і уявила собі величезний стог сіна десь на вершині крутої гори, і в ньому гордо сидить гордий дракон. Не cтримавшись тихо засміялася. Настрій стрімко піднімався - мама в порядку, князь більше не буде робити замах на мою невинність, з Ягою некромант домовився і тепер мені не загрожує доля вартової,  а зі своїми проблемами дракони розберуться самі.

Сміх сам собою застиг на губах, коли Дар обережно поставивши на землю міцно притягнув себе заглядаючи в очі.

-Я ж люблю тебе, Василино. Ти моє життя, що ж ти зі мною робиш?

Він обережно торкнувся губами моїх злегка відкритих губ,  не втримавшись тихо простогнала йому у відповідь.

-А ти моє. Невже ще не зрозумів? - відчувала тремтіння в руках дракона, і  була вже зовсім не проти щоб він відніс мене в своє гніздо, або куди там збирався.
-Ну все!

Дар різко відсторонився, і відійшовши на пару кроків струснувся, щоб постати переді мною у своїй звіриній подобі. Я почала відступати ближче до лісу, вже й забула що раніше думала, тому що ні до чого хорошого це не приведе. З невдоволеним утробним гарчанням дракон змахнув крилами, розганяючи попел і пил обпаленого лісу, і піднявши в повітря кігтистими лапами підхопив маленьку, бідну і беззахисну відьму. Були б у мене зараз сили, може б і чинила опір, а так влаштувалася зручніше у величезних лапах ящера і насолоджувалася недовгим польотом.

Він переніс мене якраз до обителі темної матері, головного притулку всіх відьом, це те місце де ми даємо непорушні клятви.

-Ти нащо мене сюди приніс?

Вже в людській подобі Дар акуратно взяв мене під руку.

-Мені до чортиків набридло що ти постійно намагаєшся вислизнути від мене. Тому зараз при образі Темної Матері поклянешся бути моєю дружиною, після чого полетимо до небесного храму.

Я розгубилася настільки що навіть не могла вигадати чим заперечити. Нарешті знайшовся один більш-менш вагомий привід:

-А як же мама?

-Ми її потім запросимо. Зараз вона нездужає, а чекати коли зовсім одужає в мене немає ні часу, ні бажання. Ти можеш знову вляпатися в якусь колотнечу.

Я намагалася встигнути за широким розгонистим кроком дракона, але в мене це погано виходило, тому Дар підхопивши мене на руки продовжив йти до входу в обитель чіткою впевненою ходою. Нечисленні мешканки святилища принишкли і проводили нас здивованими поглядами. На порозі нас чекала мати настоятелька, строга жінка похилого віку, одягнена у все чорне. Безглуздо запитувати звідки вона дізналася про наше прибуття, верховна жриця все знає, своїми наповненими пітьмою очима заглядає просто в душу.

-Що привело вас до нашої обителі? - голос був скрипучим, трохи надтріснутим.

-Моїй майбутній дружині необхідно дати шлюбні клятви.

Жінка допитливо глянула на мене.

-Чи з доброї волі прийшла сюди, сестро?

Відчула як Дар трохи напружився, його руки сильніше стиснулися не завдаючи болю, але утримуючи точно лещата.

-Добре, мати настоятелька.

-Ну коли по добрій волі, тоді проходь.

Дар уже зробив крок уперед, як був зупинений товстенною палицею, що перегородила дракону дорогу.

-Ти не йдеш, тільки дівчина.

Він підтис губи, жовна ходуном ходили на красивому мужньому обличчі.

-Відійдіть.

Літня жінка не збиралася відступати.

-Чоловікам немає ходу до святилища, тільки відьми.

Дар обережно опустив мене і підштовхнув у бік дверей.

-Іди, я чекаю на тебе тут.

Настоятелька храму схвально кивнула.

-Підемо, дитино.

Я пішла слідом за нею, досі не усвідомивши до кінця все що відбувається. У святилищі було темно, тільки світло свічок трохи розганяло темряву. Образ Темної Матері стояв на піднесенні, і я ніби відчувала погляд смарагдових очей.

-Я залишу тебе дитино, ти повинна сама принести потрібні клятви, ті яких будеш дотримуватися.

Вона повільно вийшла і я залишилася одна, трохи тремтячи від хвилювання підійшла ближче до статуї Матері і обережно опустилася на коліна.

-Пробач що темряву відкинула. Не змогла з нею впоратися, виявилася не готовою до такого дару, слабка духом і тілом.

Темна Мати зі смутком і докором дивилася на мене холодними смарагдами замість очей.

-Благослови на життя з сином небесного народу, я люблю його і клянуся йому у вірності, готова почитати його як чоловіка, якщо він почитатиме мене як дружину.

Обличчя було безмовне, на мене не зійшло ніяке благословення, стояла гробова тиша. З тихим зітханням піднялася з колін, щоб почути тихий, ледь чутний шепіт.