Розділ 8

    З розкішним букетом квітів В’ячеслав увійшов до квартири. Чоловік не встиг навіть роззутись, коли йому на зустріч вибігла Маргарита. Стривожена та заплакана вона кинулась йому на шию.

- Пробач. Я погарячкувала.

- Моя дівчинко. Ну чого ти?! Все гаразд. - відклав букет і пригорнув до себе міцніше. Він взяв її обличчя в свої теплі руки, вкриваючи поцілунками вологі повіки та рум’яні від сліз щоки. - Я навіть не думав ображатись. Тримай, це тобі. - схопив букет і вручив його Маргариті. 

Вона приклала до носа бутони білих маргариток. В’ячеслав не вагався у виборі букета. Побачивши ці квіти він провів паралелі з Маргаритою, ангельським, милим дівчам. 

- Вони тобі личать, такі ж ніжні та чисті. 

- Маргаритки для Ритки. - промовила, жартуючи.

- Ну ось, ти вже усміхаєшся.

- Дякую, рідний. - пригорнулась, як те кошеня.

- До речі, вітаю тебе з нашою першою сваркою. - зиркнув, а в погляді хитринки бігають.

- То ми тепер справжня пара. - заусміхалась ще більше і понесла квіти у вазу.

***

     Настали канікули, а з ними спокій від навчання. Ліза переїхала до Павла, а Іра до іншої квартири, меншої та дешевшої. До гуртожитку вона не хотіла повертатись, так само як й до рідного села. Після переїзду подруг, між ними всіма, наче пробігла чорна кішка. Спілкування стало натягнутим та вимушеним. Тому, Маргарита навіть видихнула з полегшенням, можливо за час канікул, все внормується і їхнє колись дружнє спілкування налагодиться. 

В’ячеслав й надалі часто відлучався, змушуючи Маргариту сумувати. Чоловік мав ось-ось повернутись з Тернополя, де жила його сім’я і знаходилась частина основного бізнесу. Рита на кілька днів їздила додому, відвідати матір. Жінка одразу помітила, що з її донькою щось коїться. На запитання чи вона закохалась, дівчина зізналась про стосунки з В’ячеславом. 

- І, ти віриш йому? - запитала мама, дізнавшись про те, що чоловік одружений. 

Маргарита ствердно покивала головою, бо й справді вірила. Вірила, що шлюб з Мартою лише тимчасова формальність, і невдовзі він з нею розлучиться.

- Що ти очікуєш від цих стосунків, Маргарито? Він старший, у нього є діти. - жінка не збиралась відмовляти доньку від цих не рівних стосунків, адже вважала, що та в житті повинна вчитись самостійно набивати гулі, а вона, як мама буде поруч, готова завжди прихилити плече підтримки. Проте, материнське серце однаково тривожилось і прагнуло знати правду.

- У нас колись теж буде власна сім’я. - Маргарита пригорнулась до мами, як любила це робити в дитинстві. - Я кохаю його, і готова чекати скільки потрібно.  

- Моя донечка. - завжди щира, добра та ніжна, жінка побоювалась, аби її дівчинці в цих стосунках не довелось страждати. 

Маргарита приготувала вечерю, одягла нову сукню, взула підбори, аби здаватись трішечки вищою і приготувалась до зустрічі з В’ячеславом. Чоловік цього разу не забарився, він увійшов до квартири, вдихаючи аромат приготовлених страв. 

- Але смачно пахне! - прокричав з коридору, роззуваючись.

- То не барись. Мий руки й проходь у вітальню.

В’ячеслав ледь не проковтнув язика, так було смачно. Маргарита втішалась цією картиною і бажала, щоб так було завжди.

- Маргаритко, дуже смачно. Ти молодець. 

- Тоді бери ще. - подала піалу з запіканкою.

- Хіба ще шматочок. Бо ж мушу тримати себе в формі. Заради тебе. 

- Я кохатиму тебе будь-яким. - поглянула закохано.

В’ячеслав потягнувся через стіл до губ коханої. Цілував повільно, лагідно, і за що він тільки заслужив на таке щастя. Відірвавшись на мить від поцілунку, вручив Маргариті конверт. 

- Пам’ятаєш ти говорила, що мрієш побувати в Італії. 

- Так. - почала здогадуватись до чого йдеться. 

- Ця мрія здійсниться вже у ці вихідні. 

- В'ячеслав, рідний. - вскочила і підбігла до чоловіка, не віривши своєму щастю. - Дякую. Дякую. - на радощах зацілувала, обійняла.

***

      Сім днів в країні мрії пролетіли миттю. Вони вдвох, тримаючись за руки гуляли довгими вузькими вуличками. Без страху, що їх побачать знайомі - цілувались в закутках вечірньої Італії. Романтичні вечори проходили за розмовами в місцевих ресторанчиках, де вони дегустували вина і куштували традиційні страви. А потім були безсонні, шалені ночі в яких звучали зізнання у коханні. В’ячеслав не збирався на цьому зупинятись, тому влаштував поїздку у Флоренцію, та найвизначнішим місцем стала Тоскана - дивовижний регіон Італії. Чоловік орендував віллу в якій вони з Маргаритою серед тосканських пагорбів, виноградників і тиші провели ще три незабутні дні. 

Маргарита плавала в басейні, насолоджуючись останніми днями відпочинку. В’ячеслав читав книгу, яку прихопив зі собою, час від часу, поглядаючи на кохану. Здійснивши одну з її мрій він отримав не менше емоцій та задоволення. Ця поїздка стала для нього часом усвідомлень та прийнятих деяких рішень.

В’ячеслав відклав книгу та занурив ноги у воду, Маргарита підпливла до нього й міцно притулилась.

- Мені здається чи ти чимось засмучена? - торкнувся гострого підборіддя, не зводячи з неї погляду.

- Не здається. Тут так добре. Лише ти і я. Не хочу, щоб це закінчувалось. - зізналась про те, що турбувало, те, що не давало нормально дихати.

- Маргаритко. Дівчинко. - скривився в болючій гримасі, перейнявши її страждання.

- Ти не подумай, я нічого не вимагаю. Просто налаштовуюсь, що після повернення все зміниться, ти знову пропадатимеш, а я чекатиму. Та я до цього готова. 

В’ячеслав нічого не відповів. Він опустився у воду та захопив Маргариту в свої обійми. Ця дівчинка не заслуговує на все це. Разом з яскравими фарбами, в її життя він приніс страждання та страх. Відчуття провини, ось, що він відчував насправді. 

Пара закоханих сиділа у кав’ярні, очікуючи на свій рейс. Рита намагалась посміхатись, і не виказувати своїх справжніх відчуттів. В’ячеслав читав, або ж удавав, що читає. 

- Слава, о це так зустріч. - до їхнього столика підійшли чоловік з жінкою, очевидно подружжя. В’ячеслав підвівся, впізнавши давнього друга Ореста. Чоловіки по-братерськи обійнялись. - А ти, я дивлюсь, геть не змінився. Все такий же красень. - погрюкав того по пресу.