Заборони мені кохати

Розділ 10

    Маргарита стояла непорушно, за цих кілька хвилин, що В’ячеслав мовчав, вона ледь не збожеволіла. Однак, те, що вона почула, ніяк не полегшало її стану. 

- У справах. - додав, продовжуючи пити. Помітно було, що його неабияк хвилював майбутній приїзд дружини. - Доки вона пробуде у Львові - невідомо. Тож нам обом знадобиться терпіння. - глянув на Маргариту, яка поки не розуміла, як реагувати на почуту новину. - Найгірше, те, що вона і дітей з собою бере. - промовив і долив ще.

Маргарита нарешті отямилась, вона підійшла до В’ячеслава і відібрала склянку з алкоголем. 

- Ходімо, краще в спальню. 

Він усміхнувся кутиками вуст, спокусливо споглядаючи на Риту.

- Думаєш, це допоможе?!

- Впевнена. - вона взяла В’ячеслава за руку та потягла за собою в ліжко.

***

    В’ячеслав заснув, а Маргарита все роздумувала про приїзд Марти. Що зрештою зміниться, він як їздив, так й надалі їздитиме додому, адже там на нього чекають його діти. Наскільки вистачить її терпіння, Маргарита й сама не знала, та якщо лише уявити своє існування без В’ячеслава, одразу мороз пробирав по спині. Вона чекатиме, а якщо потрібно, то видиратиме своє щастя зубами.

Не притаманно більшості чоловікам, В’ячеслав після похмілля відправився на ранішню пробіжку. Маргарита вже встигла прокинутись, прийняти душ та приготувати сніданок, коли нарешті чоловік повернувся. Він зняв на ходу мокру футболку та попрямував до ванної кімнати, кинувши Маргариті, що через 10 хвилин приєднається до неї. Як же їй подобались їхні спільні сніданки. Свіжий, доглянутий, В’ячеслав сидів навпроти, наминаючи омлет з овочами. Йому подобалось, як готувала Маргарита, в ній було стільки талантів, що було б неправильно їх приховувати. Він поглянув на годинник і насупився. 

- Потрібно йти. - перевів сумний погляд на Риту, не бажаючи її покидати. 

- Що вже? - готова вчепитись і не відпускати. Та не зробила цього, бо знала все з самого початку. 

- Я повинен їх зустріти. Обіцяй не сумувати. - притягнув до себе, впиваючись в її м’які вуста. - Я телефонуватиму і впевнений, що навіть зможу до тебе вирватись. - занурився у шовкове волосся, вдихаючи рідний аромат. - Будь, слухняною.

- Йди вже. - легенько відштовхнула від себе.

- Проганяєш?! Розумію.

- Дурень. Чим швидше підеш, тим швидше повернешся. 

Двері зачинились, і в квартирі знову повисла тиша. Від цього клубок підступив до горла, а в грудях неприємно стисло. Аби зовсім не розкиснути Маргарита взялась за прибирання, а потім вирішила попрацювати над новим замовленням, котре отримала ще вранці. Вона добре володіла англійською мовою, тому найчастіше бралася за виконання практичних завдань саме з іноземної мови для учнів старших класів. 

Окрім здобуття економічної освіти, дівчина подумувала походити ще на які-небудь курси пов’язані з креативністю. Саме пошуками таких тренінгів вона й займеться. Довго не довелось шукати, якраз тривав набір на курси івент-менеджменту. Заняття відбуватимуться онлайн, тричі на тиждень, що дозволить поєднати основну роботу та навчання, яке невдовзі розпочнеться.

Минуло якихось чотири дні, а здавалось пройшла вічність. В’ячеслав не телефонував, лише написав одне повідомлення. Люблю, сумую. Як тільки-но зможу вирватись, одразу приїду. Від цього Маргариті легше не стало, проте, що поробиш, доводилось задовільнятись тим, що є. 

Ранковий дзвінок в двері вивів Маргариту зі сну. Вона хутко підвелась та побігла до дверей, впевнена, що це був В’ячеслав. Але її щаслива усмішка вмить сповзла з лиця, побачивши, що перед нею стоїть геть інша людина. 

- Мама?! - не повірила очам.

- Я, доню. Впустиш?

- Ну звісно. - кинулась обіймати рідну людину. - Мамочка. Як же я рада тебе бачити.

- Задушиш. - пригорнула доньку, ледь стримуючи сльози, бо знову помітила зміни на юному обличчі, сум в зелених очах.

З повними торбами смакоти, жінка увійшла до квартири. Роззувшись наказала вести її на кухню.

- Он, як. То кухня з вітальнею та спальнею разом. - промовила, озираючись довкола.

- Угу, три в одному. - усміхнулась Рита, радіючи маминому візиту.

Анна Петрівна почала витягати з сумки деякі продукти, і лотки з приготовленою їжею.

- Мам, ти як завжди. Невже ти думаєш, що я тут голодна сиджу?!

- Я нічого не думаю. Я бачу. Он схудла як. І так худорлява була, так ще більше схудла, а особливо на обличчі. - відповіла, продовжуючи випорожнювати сумки.

- О, голубці, мої улюблені. - накинулась, побачивши мамині фірмові голубчики.

- Рито, ну куди! Холодні ж. - відібрала та поставила в мікрохвильову піч, розігріватись.

За декілька хвилин мама з донькою сиділи за обіднім столом, попиваючи чай з домашньою випічкою. Жінка не могла відвести погляду від Маргарити, вродлива, розумна, і як вона тільки закохалась в одруженого. Задурив їй бідолашній голову, а вона наївна нічого не помічає. Бо ж кохає, а кохання, як відомо - сліпе. 

- Вогник, яким ти запалювала інших, кудись згас. - не змогла змовчати.

- Мам, не треба. І так важко на душі. - не втрималась, бовкнула чого не слід. 

- Доця, та я ж не зі зла. Боюся, що біля нього, ти себе просто загубиш. Сидиш одна в цих чотирьох стінах. - кивнула кудись в бік квартири. 

Маргарита нічого не відповіла, бо не було чому заперечувати. Вона сама прирекла себе на таку долю. 

- Давай-но збирайся, сто років не була в центрі, покажеш, що у Львові нового. - жінка перемінила тему, бажаючи хоч якось розрадити доньку.

***

     В’ячеслав чекав біля машини, нервово зиркаючи на годинник. “Скільки можна збиратись” - думав, готовий вже самому вирушати.

- Ну нарешті. - промовив, відчиняючи двері перед Мартою.

- Вже б міг звикнути. - гаркнула, поправляючи шаль.

- До цього звикнути неможливо. Де Юліан? Він що з нами не їде? - запитав, ледь стримуючи гнів.

- У нього розболівся живіт, Ангеліна за ним подивиться.

- Ангеліні самій потрібен нагляд.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше