Розділ 23

    В’ячеслав відколи зійшовся з Маргаритою вперше спав на дивані. Можливо, вона б його не прогнала зі спільного ліжка, але вчора після сварки хотілось відокремитись та побути на самоті. Вранці стан чоловіка був розбитий, аби якось збадьоритись В’ячеслав не став нехтувати звичкою ранкової пробіжки. Біг завжди допомагав викинути з голови не потрібне сміття, яке з часом накопичувалось. Коли повернувся, Маргарита вже не спала, а щось готувала на кухні. Пройшовши мовчки повз неї поспішив одразу в душ, аби якомога швидше привести себе до ладу. Він підставив обличчя під струмені теплої води, отримуючи задоволення. Приємне відчуття легкості та розслабленості змінилось на раптове збудження, ніжні руки коханої дівчинки непристойно блукали його все ще сильним тілом. Маргарита притислась тісніше до широкої спини чоловіка, відчуваючи над ним свою владу. Вона знала, що і як йому подобається, тож заради примирення з чоловіком використала усе своє вміння.

Доки Маргарита розв'язувала в телефонному режимі важливі питання пов’язані з її роботою, ощасливлений ранковими любощами чоловік смакував кавою. Радісна усмішка не сходила з його обличчя, бо ж не кожен ранок був таким шаленим й пристрасним, як сьогодні, та найбільше В’ячеслав радів тому, що вони з Ритою помирились. Їм обом було не затишно від вчорашньої сварки, яка окрім пригнічення не принесла більш нічого.

- Сонечко, присядь і поснідай нормально. Робота нікуди не втече. - звернувся до Маргарити. 

- Ще один дзвінок і я вся твоя. - відповіла не відриваючи від вуха телефону. 

-  Боюсь другого разу я не витримаю. - заусміхався, обеззброюючи цим Риту.

- Припини, ти ж знаєш, як на мене, діє твоя усмішка. 

- Знаю, тому й роблю це.

Рита нахилилась, аби подарувати коханому поцілунок, але швидко відсторонилась, бо по той бік лінії почувся голос співрозмовника.

В’ячеслав і Маргарита домовились після роботи повечеряти в якомусь ресторані, хотілось продовжити запалювати іскру, аби не втратити духу романтики.

Рита в домовлений час чекала за столиком на двох. Вона не поспішала замовляти страви, так само як В’ячеслав з’являтись. Спроби зателефонувати чоловіку виявились марними, затятий голос стверджував, що абонемент поза зоною досяжності. Тоді Маргарита прийняла рішення зачекати ще п’ять хвилин і піти звідси геть. Відчувши, що від конфлікту його розділяє тонка межа В’ячеслав хутко поспішив до ресторану. Проте, помітивши надміру спокійний погляд коханої зрозумів, що чергового скандалу однаково не уникнути. 

- Пробач. Затримався на роботі.

Маргарита звела свої ідеальні брови вгору, виказуючи невдоволення. Хотіла було, встати та піти геть, залишивши В’ячеслава на самоті. Але не стала цього робити, відчула себе вище тієї ситуації. Дарма що настрій зіпсутий, вони повечеряють, як й домовлялись.

Натягнута розмова, навіть їжа й та не смакувала, від десерту та вина Маргарита відмовилась. Нічого не залишалось, як попрохати рахунок і повернутись додому. Настрій геть зіпсувався, коли на дворі розпочалась злива, а авто виявилось припарковане за рогом сусідньої будівлі. 

- Зачекай тут, я піджену автомобіль. - звернувся до дівчини В’ячеслав, бажавши швидше опинитись вдома. Все йшло шкереберть.

- Ні. Не з цукру. Не розтану. - відмовилась навідріз тут стовбичити. Попрямувала слідом. Гірше вже й так не могло бути.

Підійшовши до вхідних дверей, В’ячеслав на мить зам'явся, рискаючи чимось в кишенях свого піджака.

- Тільки не кажи, що ти ще й ключі загубив. 

Чоловік лиш невдоволено зиркнув на дівчину, ще трішки й самовладання його покине. За мить він витягнув ключі та відчинив двері, пропускаючи Маргариту вперед. Як тільки-но вона переступила поріг квартири, застигла на місці. Вся кімната була вкрита пелюстками троянд, довкола мерехтіли свічки, звідкись звучала класична музика, що налаштовувала на потрібний лад. Маргарита розвернулась та від побаченого приклала долоні до рота. Перед нею з каблучкою в руках на колінах стояв В’ячеслав.

  - Ти вийдеш за мене? - поставив питання якомога впевненіше. Насправді хвилювався, ніби вперше. 

Маргарита відчула, як її очі наповнились слізьми. Плакала від радості. 

- Так. - кинулась коханому на шию. - Я думала, це вже ніколи не трапиться. - притислась з усієї сили, не вірячи у своє щастя.

- Хорошої ж ти про мене думки. - засміявся, пригортаючи міцніше тендітне тіло. 

Здогадувався, через що останнім часом нервувала Рита. Після нещодавнього розлучення з Мартою В’ячеславу не хотілось знову вплутуватись в шлюбні тенета, втім ще більше йому не хотілось втрачати Маргариту. Їй як всім юним дівчатам хотілось заміж, хотілось відчути на собі всі моменти шлюбної церемонії та зрештою скуштувати смак сімейного життя. Вона була впевнена, що у них з В’ячеславом все буде по-іншому. Вона зробить його найщасливішим чоловіком в світі. І цей смак не буде гірким. 

***

    Маргарита бажала якомога швидше назначити дату весілля та нарешті зайнятись клопотами пов’язані з весільною церемонією. Вона не могла дочекатись, коли побачить себе в сукні нареченої. Перед очима весь час стояла картина, як вона йде під вінець з найдорожчим в житті чоловіком. Проте, спершу В’ячеслав хотів познайомити Риту з дітьми. Дівчина звісно проти не була, хоча неабияк хвилювалась. І недаремно, бо Ангеліна не була налаштована на мирне знайомство. Декілька спроб нормально поговорити з донькою перетворювались у грюкання дверима або киданням слухавки. Залишалось залучитись підтримкою Марти, вона, як матір знайде правильні слова, що зуміють переконати Ангеліну зустрітись з батьком і його нареченою.

В’ячеслав, поки вщухав сімейний бунт скористався запрошенням Ігоря разом з друзями, так би мовити, відсвяткувати його заручини. На жаль, на відміну від усіх інших, Ігор до рішення друга одружитись відносився скептично. 

- Тепер ти її не ховатимеш. У вас все вільно та відкрито. Та чи впевнений ти, що її приймуть у нашому колі, де для всіх ви з Мартою були ідеальною парою?