Комедійна мініатюра

Відділення міліції. Капітан за столом, двоє розкуйовджених жінок сумирно сидять на стільцях перед ним. Капітан неспішно набирає на друкарській машинці протокол.

Капітан: Ну й дівчата, от знайшли ви чим зайнятися в новорічну ніч!

Віра (ангельським голоском): Та ми б побігли у своїх справах! У нас претензій одна до одної немає! Правда, Надю? (протягом фрази кілька разів поривається встати, щоб піти).

Надія (прикриваючи полами пальто порвані колготи і маскуючи пудрою обличчя, тон не віщує нічого хорошого): Нема-нема.

Капітан: Ото якби ви виясняли свої територіальні претензії між собою, то й до уваги бралися б ваші претензії… А от чим вам заважала машина швидкої? Люди, між іншим, виконували свій професійний обов’язок! І перешкоджати їм – це вже хуліганські дії… Як можна дамською сумочкою розбити лобове скло? Показуй, що у тебе там!

Надія знизує плечима і починає викладати на стіл вологі серветки, презервативи, жувальну гумку, газовий балончик, праску.

Віра (зі сміхом): Ти чим збиралася займатися у робочий час? Домашнім господарством чи рекетом?

Капітан: Самому цікаво… Навіщо у дамській сумочці праска?

Надія: Так… клієнт подарував… Хотів подарувати квіти, сказав, у новорічну ніч дива обов’язкові, але я у дива вірю не дуже, і сказала, що у якості подарунків надаю перевагу побутовій техніці… А яка побутова техніка може бути у мужика у відрядженні? Ну, він і подарував… Замашна… пригодилася… Шкода тільки, що не попала по цій мимрі…

Стук у двері:

Капітан: Заходьте-заходьте…

Входить жінка, яка ненабагато відрізняється за стилем одягу від проституток. Яскравий макіяж, довгі нігті. З нею – хлопчик.

Любов: Мене звати Любов Петрівна Біла. Я завідуюча відділом у супермаркеті «Мозаїка». У нас трапилася надзвичайна подія – хтось забув дитину…

Хлопчик: Не забув, а не встиг повернутися… Ви надто рано зачинилися. Це ж Новий рік! Можна було б і цілодобово раз на рік попрацювати…

Любов: Зрозумійте мене правильно… магазин зачиняється, тато не повертається, я б узяла його додому… Житлом і матеріально я забезпечена, (проститутки переморгуються) дітей дуже люблю, (спохопившись) хоча своїх немає… Хай би хлопчик побув у мене… Але ж потім доведи, що ти його не викрала! Ну, там, з метою викупу чи що… Врешті, батьки, коли зрозуміють, що дитини немає, звернуться куди? У міліцію!

Хлопчик (саркастично): Геніально!

Капітан: Отже, юначе, розказуйте, як вас звати, де живете і так далі…

Хлопчик: Я відмовляюся давати свідчення без свого адвоката!

Капітан: Не зрозумів… Тебе ні в чому не звинувачують, але знайти твоїх батьків буде значно легше, якщо ми знатимемо, як їх звати, як тебе звати…

Хлопчик: Зараз не звинувачуєте, а там – раптом виявиться, що у касі недостача, або ще що? Батьків моїх ви не знайдете, бо ми тут у гостях. Адресу я, якщо чесно, не запам’ятав. І не знайду потрібного дому серед тих бетонних коробок, навіть якщо дуже-дуже захочу… Значить, треба чекати, коли батьки самі по мене прийдуть. І чекати мовчки… знаємо ми вас… газети читаємо, телевізор бачимо…

Капітан розгублений.

Віра: Своя людина! Молодець! От ми не встигли розказати, хто ми і що, нам уже справу ліплять… Начебто он вона (показує на Надію) дамською сумочкою, уяви собі, ДАМСЬКОЮ СУМОЧКОЮ! – розбила лобове скло машині швидкої допомоги… (показує на пальці порожню дамську сумочку)

Любов, яка вже зібралася йти, з жалем дивиться на хлопчика: Слухай, може, мені на вушко скажеш, кого шукати, я спробую обдзвонити знайомих…

Капітан: А краще все-таки все розказати міліції… Якщо ти, такий розумний, не хочеш провести новорічну ніч у притулку для неповнолітніх!

Хлопчик злякано відступає до Любові..

Віра (патетично): Не вір йому! (з посмішкою) Нікуди він тебе не віддасть, няньчити буде… Я Віра, я його вже сто років знаю. (простягує руку, як для привітання, але у ній виявляються цукерки). Ми теж були колись вперше затримані, боялися і плакали, а не такий він страшний… Розказуй, що там у тебе…

Хлопчик: Ну, кого ви тут будете шукати?! Я сам тут нікого не знаю! Колись мама з татом познайомилися саме тут…

Віра: У міліції?

Хлопчик: Ні, у магазині, тато був у відрядженні… (Віра підморгує Надії) Був саме Новий рік… Ну, познайомився з дівчатами, і вони разом пішли відзначати кудись Новий рік. Мама була у подруги… ну, от так… а зараз ми у цієї тьоті в гостях… і вона сказала мамі по секрету, що скоро у неї буде дитинка. Мама про це сказала по секрету татові, а тато – мені… І ми поїхали вибирати коляску… Невідомо ж, коли ми приїдемо наступного разу… Ну, про дитинку – це ви зрозуміли – я вам вимушено і по секрету!

Надія: Але це зачіпка! А як виглядає ця твоя тьотя... як, ти казав, там її звати?

Хлопчик: Свєта. Звичайна собі тьотя… Таких тьоть повне місто!