РОЗДІЛ 17 "Безрозсудний і жадібний "

Моя Нова  виглядає  пригніченою  і  розбитою, наче  по  її свідомості  й  прагненнях  проїхались  важезним   катком.  Дивиться  в одну  точку, крок   — збитий.  Моє серце  стискається від  жалю.  Вчора  в день я  наїхав,  увечері  колишній,  вночі  знову  я намагався   щось  довести  насамперед собі,  й  на  додачу  батьки  всипали  доброї  прочуханки.   Дівчинка морально страждає. Усі  ми  були  юними,  і відчували  цілковите  нерозуміння  зі  сторони  оточення. 

Я  прочиняю дверцята  із середини. Не  надто  галантний  жест,  але  що  поробиш?   Зовсім  поруч  проживає Маргарита. Можливо,  вони сусідки й добре  знають  одна одну, а тут  я власно  персоною. Особисто  мені  скандал  не  потрібний. Крім того,    я  вирішив  розставити  з Новенко  всі  крапки  над  і. Майже  не спав, обдумуючи   кожнісіньке  слово,  яке  скажу  дівчинці  - блискавці,  що  доволі  несподівано  та  нахабно увірвалась  у мою  буденність. 

Поліна  мовчки сідає,  намагаючись   не  дивиться  у напрямку свого  водія.  Усередині  знову  прокидається  дивне  тремтіння,  варто  цій  малій  опинитись  поруч. Вона  наче  магніт  притягує мене і  різного роду   неприємності.

— Не ставитиму  дурних питань, аби не чути розумних   відповідей,  — говорю, плавно  виїхавши  у загальний  потік  транспорту. — Такої реакції слід було чекати. Твої  батьки  — адекватні.

— Ти  не знаєш,  що  відбувалось  в  рідних стінах!  — схлипує імпульсивно торкаючись   постраждалої щоки. Я  ловлю  невинний,  на  перший  погляд,  жест і щосили  стискаю  пальцями  шкіряне кермо.  Не потрібно являтись судово-медичним  експертом для точного визначення   тілесного ушкодження.  Як  говориться,  результат  на  лице — зблизька бачу червоні плями з  характерними  відбитками  пальців. Навіть страшно уявити, з якими тиранами  бідна  Нова   мешкає. Тепер  зрозуміла її  неусталена  поведінка.

Проте, я  намагаюсь подавити у  собі  почуття турботи  за підлеглу, зрубати в  корені  бажання її  підтримати, втішити.

По дорозі    зупиняюсь  на АЗС. Взявши  кави,  простягаю  Поліні.  

— Пригощайся.  І  годі  рюмсати. З часом  все  перемелеться і забудеться Впевнений, твої  близькі  вже  шкодують  про інцидент. Не телефонували?

— Ні,  ми з  мамою наговорили одна  одній безліч негарних,  образливих  слів.  Думаю, не скоро помиримось. А  за каву  дякую!

— Будь ласка, —  проникливо   роздивляюсь знайому,  яка   вдає   глобальну  зайнятість  своїм  напоєм. — Ходи до мене, — не витримую  довгої  мовчазної  напруги й  піддаюсь  почуттям. 

Дівчина  тремтить під  моїми  долонями. Здригається.  Цілую у маківку.  Затишно і спокійно.  Рідна і наче частина мене,  моє продовження.

— Я  дуже  рада,  що ми  зустрілись.  Попри  все,  ти  хороша  людина. 

— Я  хочу,  щоб  у  тебе  все  було  добре. І ти не псувала власного життя необдуманими вчинками. Пообіцяй включати мозки,  ретельно обирати  друзів  і не заводити сумнівних  знайомств. 

—  Оберігатимеш мене?  Мій  персональний  янгол-охоронець. 

— Оберігатиму,  але  не думаю, що  таким  чином, як  собі  понавигадувала.   До речі,  залишайся у   нашому  відділку.     Мені  спокійніше,  якщо  ти  перед  очима. 

— Дякую,  — чмакає у  щоку.  Я   тільки  скептично  махаю  головою.  Поруч  з  цією  дівчинкою   сам    поводжусь безрозсудним  хлопчаком. 

До  роботи  приїздимо  разом.   Нова  швиденько   вискакує  з  машини,  й  першою  кидається  до центральних  дверей.   Я  проводжаю  знайому  довгим  поглядом,  про себе  відмічаючи  рівні  ніжки  й   заманливу  фігурку,  пригадую  якою  ніжною і  чуйною  була у  моїх руках. 

Спогади…

А як  же Марго?  Жінка хотіла  познайомити зі  своїми  доньками,  впустити мене  у  свою  буденність,  жити  разом.  Вона  будує плани, поки  я  задивлюсь  на  інших  представниць  прекрасної статті. 

Потім. 

Я  подумаю  про це  потім. 

 Вийшовши  з машини,  роблю кілька  глибоких  вдихів. 

— Гаєв!  А ти  часу  даремно  не витрачаєш?  — несподівано  збоку роздається  голос  Толі.  Звідки  хлопець біля  поліції?  Зі здивуванням   дивлюсь  на його  масивну  фігуру,  що   повільно  наближається  із   дальнього  кута  стоянки.   На вигляд  хлопець  невиспаний,  з  легкою  щетиною і  скуйовдженим  волоссям.   Наче     він  також  повертався  у  нічний  клуб,  де просидів  до  ранку. 

— Привіт!  — скупо відповідаю.  — Що тут  робиш? Здається,  вчора  не говорив  про  візит. 

— Я  завжди   знаю,  де потрібно з’явитися  і  що  побачити.  Мала   так  нічого. Вирішив погратись  з  молодою кров’ю?

— Підвіз. Дівчина  працює  у  моє  відділку.

— Шеф  підвозить підлеглу. Так я  й   повірив. 

— Не вигадуй, — зло  вимовляю,  ставлячи  транспортний засіб  на  сигналізацію. — Так що сталось?

— Тема  одна  є.  Потрібна  твоя   порада. 

Ми  проходимо  в   адміністративну  будівлю.   Толя  мене  відверто  бісить. Його допитливий погляд  невпинно ковзає  зі  сторони  в  сторону,  часто зупиняється  на  молодих працівницях,  котрі,  чемно  привітавшись, намагаються  проскочити   повз.