Епізод 2: Село Глушден

   Сім років потому.

Перенесемося в маленьке село Глушден розташоване на півночі королівства Аркаб біля лісу, який слугує кордоном з королівством Тубан (Всього є п'ять королівств людей: Аркаб, Тубан, Ільдіас, Барнаус і Телдаун). Це поселення було розташоване далеко від поля бою, проте наслідки відбилися і на ньому. Незважаючи на те, що підкріпленню з Телдауна і Барнауса вдалося відбити наступ демонів, та наслідки все рівно були плачевні.

   Диявольські створіння відпустили на волю тварин, яких забирали під час своїх походів, та щось з цими звірами було не так, вони мали в собі якусь темну енергію. Коли тварини повернулися до своїх колоній, почали заражати інших і нападати на людей. Якщо простих вовків, чи лисиць можна було вбити, або просто відлякати, то цих здолати міг не кожен досвідчений воїн, адже звірі володіли магічною силою. Тому навіть у маленьких селах з'явилися мисливці – ті хто захищали поселення і ходили у ліс, щоби знищувати колонії небезпечних істот. Та більшість людей були цьому не раді. На утримання мисливців почали збирати додаткові податки. Вони досить оперативно виконували свою роботу і з одного боку це добре, а з іншого через це більшість людей навіть ні разу не бачили небезпечних істот, а ті що бачили, вже не повертались, тож люди недолюблювати захисників.

   У Глушдені було 6 мисливців: Олег, Мар'ян, Олександр, Артем, Ростик та Василь. Серед них Олег був найдосвідченішим мисливцем він полював уже 5 років, Саша прийшов у село 6 років назад, а став мисливцем лише 2 роки тому. Мар'ян і Василь майже одночасно вступили до лав мисливців, а Ростик, друг дитинства Мар'яна, пішов за ним. Артем серед них наймолодший і працює 5 місяців.

-Ну що хлопці, пішли в бар!– сказав Мар'ян.

Який бар?– відповів Артем.– Ми ж маємо в ночі стояти на сторожі, сьогодні вбили аж 10 демонічних вовків! Такого не було цілий місяць, їх занадто багато гуляло в день, скоріш за все це були розвідники, а основні сили нападуть в, ая-яй…

-Скільки ж можна базікати,– сказав Олег, вдаривши товариша в плече,- ми сьогодні вбили 10 вовків, це великий улов за останні місяці, тож всім пиво за мій рахунок. До речі, вбили їх ми, а ти ні одного, так що як хочеш, то йди і вартуй. Коли вб'єш хоч одного, приєднуйся до нас і тоді наллю.

-Ну годі вам, не мучте новенького.– сказав Олександр заходячи до бару. В дверях він зустрів Віку, милу дівчину, яка працювала у мотелі, в якій він оселився. За ці роки він давно міг назбирати на власний дім, але замість того жив у "Пані Вдовін". Саша казав, що не любить прибирати, і йому легше заплатити пару лишніх монет, аби лиш хтось поприбивав і зварив їсти, але насправді йому просто подобалося приходити з роботи і бачити її, щось було в ній таке заворожуюче. Не було в ній ні ідеальної фігури ні ангельської вроди, але дуже вже подобалась йому діваха.

-Радий тебе бачити люба, як там матуся? Ось квартплата за цей місяць, і борг за попередній,– промовляв чоловік віддаючи їй клунки з монетами,– а ось це, як вдячність для хазяйки за її роботу.

-Рада вас бачити, пане Олександре, можете так не звертатися до мене, це змушує мене ніяковіти.- відповіла нахмурившись Віка.- А з мамою все гаразд, дякую за турботу! Вам сьогодні готувати постіль?

-Ні, я буду зайнятий вночі. Гарного тобі дня.

-Чим таким ти будеш зайнятий?– спитав Василь.

-Дізнаєшся,– єхидно відповів той.

Чотири години потому, біля входу до поселення:

-Ото гади, я їм доведу… Зараз як заріжу три, ні чотири вовки і вони визнають мене…– бурмотав Артем.- Але все таки, як страшно, вже північ, і ці факели майже не світять… Що це за звук?

   З темноти доносилися звуки гарчання і на світло вибігли вовки.

"Один, два, чотири, сім,...двадцять шість, двадцять дев'ять. Чорт, в мене немає ні шансу, але що робити, вони такі швидкі. Здолати стільки я не зможу, та і добігти до мисливського дому, чи хоч до таверни не встигну,- думав Артем,- я помру, я точно помру… Ай до біса!"

-Нападайте!!!– кричав хлопець, тримаючи тремтячими руками меча.

"Молот грому" – в момент блискавка вдарила об землю, при цьому відкинувши і вбивши декількох тварюк, а за блискавкою на землю приземлився чоловік.

-Саша! Що ти тут робиш?!

-Та щось ти довго не повертався і вирішив провірити, може ти і справді зустрів вовків. І не помилився хе-хе.– спокійно відповів мисливець.– І для тебе я Старший Олександр. А тепер біжи в селище і клич інших на допомогу, нехай евакуюють людей, негайно!

-Зрозумів.– побіг хлопець,– І цей, дякую, що повірили!

-Біжи вже. (Розвернувся то тварин) А тепер настав час розважитися з вами. Як там тепер вона називається? А точно: "Стріла диявольського вогню" – він за пару секунд пролетів більше десятка метрів і спопелив усіх, до кого торкнулось лезо меча: От гади, декілька втекли до селища, але думаю хлопці справляться, ми і не з таких ситуацій виходили сухими з води… Що? Ця аура. Це відчуття. Це демон?!