Епізод 10: Втеча

   У чоловіка на кисті лівої руки знову з'явилась мітка, від чого рука почала нестерпно боліти і пекти, а навколо нього самого знов з'явилась пентаграма, з якої вилізло рівно тринадцять церберів і стільки ж бісів. Породження Сатани накинулися на воїнів, тим часом пентаграма з міткою зникли, а за ними і пройшла біль. Коли Саша оговтався то звернувся до Богдани:

-Агов, нам пора йти. Показуй дорогу.

-Га,- не могла відійти від побаченого дівчина,- що…? А добре, х-ходімо.

   Коли вони підбігли до огорожі чоловік попросив її допомогти перебратися: "Політ метелика" Дальше пішли довгими коридорами і сходами, по дорозі їх зустрічали охоронці, та дівчина просто використовувала "Рій метеликів" і всі починали відбиватись від невидимих комах. Нарешті дійшли до дверей, за якими, по її словах знаходиться те, що вони шукали. Від одного удару меча в мить замок на дверях розлетівся на друзки і ті відчинилися.

-Ну ось, забирай свою.– сказав із задоволеним виглядом Саша.

Дівчина підійшла до полиць, і серед величезного різноманіття зброї витягнула довгу, всіяну золотом і дорогоцінними камінчиками шпагу.

-Я думав у тебе буде лук, чи щось в тому роді. А ти виявляється у нас лицар.– усміхнувся чолов'яга: “Знав я одну володарку подібної зброї, хотіла вступити до лав героїв. Чи то зброя така, чи вона не вміла нею користуватись, але зламав я ту шпагу як і цей замок. Так що скептично я ставлюся до подібної зброї.”

-...

-Чого мовчиш? Щось не так.

   Раптово розвернувшись дівчина ледь не встромила шпагу в серце хлопця, та він встиг відбити удар.

-Не зрозумів.– Саша здивувався не стільки від нападу, як від щільності зброї і кількості енергії в ньому.

-Ти демон! А якщо і не демон, то ще гірше, служиш їм! Люди не можуть викликати демонічних істот!– кричала дівчина виставивши зброю перед собою.

-Дозволь я все поясню.

-Не треба нічого мені пояснювати! Тобі ж від мене потрібно те саме що і їм,– почала плакати дівчина,– моє тіло.

-Зовсім ні. Хоча я був би не проти…

Дівчина почала наступати на хлопця і мітко цілитись у життєво важливі органи.– Ти хочеш викрасти мене для демонів, і шантажувати мого батька, я вгадала?!!!

-Заспокойся і подумай логічно! По-перше, ти сама кажеш що з того часу минуло більше трьох років, якщо якісь демони заявляться до твого батька і скажуть що тримають тебе в полоні, він пошле їх на всі чотири сторони, адже "вірні союзники" сказали, що не змогли врятувати його дочку, та і він напевно вже з цим змирився. “Я ж знаю, що вона не через це розсердилась. Не потрібно було ляпати все що думаю.”

Навіть якщо демони покажуть тебе, то ці можуть сказати допустим: ти демон, який перевтілився в дочку короля. А по-друге, в тебе зараз є два варіанти: або ти лишаєшся тут і чекаєш поки тебе схоплять, а я думаю герой буде радий з тобою розважитись, та і за спробу втечі як до тебе думаєш почнуть ставитися, краще? Або ти йдеш зі мною, а там хочеш тікай, хочеш пробуй мене вбити, хочеш біжи до татуся. Але я йду, вже! Не хочу, щоб мене зловили.

-Зупинись...

-Е-е, і не подумаю,– сказав розвернувшись хлопець,– тобі вирішувати.

-Гаразд, я йду, зачекай.

-Ось і добре. "Молот грому" – Саша спеціально послабив техніку, щоби вона лише на пару секунд паралізувала, та для охорони в металевих обладунках цього було достатньо, щоб відключитись на пару годин. Коли вони вже пробігли пару поверхні чоловік різко зупинився біля закритих дверей.

-Що ти робиш.

"Вогонь Іфрита" – коли двері згоріли до тла наші герої побачили величезну кількість злочинців.

-Хто ви такі і чого вам треба?!- звернувся один з полонених.

-Втекти звідси.- спокійно відповів Саша,- В самому низу по сходах кімната зі зброєю, забирайте яку хочете і пішли вибиратись, поки військові на горі зайняті. Самі вибирайте чи повірити мені, чи гнити тут до кінця життя.

   Після цих слів він з дівчинкою побігли дальше, за поверхи два до виходу зверху долинув голос і на них накинулися троє військових. "Стріла диявольського вогню" - в момент броня на військових перетворилась на брухт а їхній одяг загорівся. Коли вже виднівся вихід Саша зупинив Богдану.

-Ти чого?

-Чекай.

За пару хвилин по сходах вже бігли всі полонені зі зброєю в руках, вони стрімголов вибігли на двір і накинулися на охорону.

-Тепер побігли,– сказав він і схопив дівчину за руку.

  Поки полонені разом із залишками нечисті винищували охорону дівчина допомогла перестрибнути огорожу і вони втекли в ліс. Вони бігли хвилин з десять, коли нарешті зупинились перепочити. Раптом з листя долинули оплески:

-Браво, браво. Ніхто ще такого не зміг зробити, ви мене здивували.

-Хто ти такий!– спитав Саша наставивши зброю на противника.

-А ти спитай у неї. Ти ж мене впізнала.

-Тільки не це.– на очах у дівчини виднівся страх,– Герой Максим!