Розділ І. 1

1

Весна – одна з чарівних сезонів року. Сонечко стає гріти землю і дає знак прокидатися. Прокидаються ведмеді із солодкої зимової сплячки. Прокидаються дерева, знову радуючи нас своїм цвітом. На вулицях з’являється свіжий прохолодний запах, який дає можливість дихати повними легенями. Пташки починають гомоніти, ніби обговорюючи останні новини. Саме така погода дуже подобається Меланії Татарчук. Коли земля вже не схожа на болото і по ній можна вільно ходити, Меланія часто блукала провулочками свого міста. Проживала вона на українських просторах Вінницької області в містечку Козятин. Містечко, саме по собі невеличке. Має річку Гуйву, на яку Меланія з батьками влітку ходить відпочивати. Одну дівчинку ще не відпускають оскільки їй лише п’ять рочків виповнилось влітку цього року. Проте коли батьки на роботі, вона разом із сусідським хлопчиком Аврелієм, потай від усіх ходить на річку. В Козятині родина Татарчуків проживає лише півтора року. Переїхали вони сюди через рідного брата батька Меланії - Конрада. Ще з малих років брати Татарчуки - Конрад і Максим, хотіли мати власну справу. Вони виношували цю мрію багато років. Їхня спільна робота розпочалася з невеличкого магазину одягу на околицях міста, де вони проживали. Проте, ніяких помітних успіхів у цій справі вони не мали. Магазин часто потрапляв у ризик закриття і брати ледь знаходили гроші на його утримання. Та пішло все на лад коли Конрад найняв чарівну майстриню - Анну. Їй вдалося підняти на ноги продажі в магазині. Анна шила одяг, який дуже подобався людям, оскільки був зручний для носіння і мав цікавий дизайн який ще ніде не зустрічався. Його продажі мали шалений успіх і прибуток. Саме тому через кілька років магазин розширився й відкрилася невеличка фабрика на якій його стали виготовляти. І саме тоді – в часи підйому, Анна і Максим одружилися, що дуже не сподобалося Конрадові. Не через те, що він був закоханий в Анну, просто йому здавалося, що їхнє кохання може завадити розвитку бізнесу. Як виявилося згодом, він був правий. Брати побудували великий будинок в Черкаській області і стали там жити. Будинок був тихий, повний спокою і гармонії. Та тишу порушили крики новонародженої Меланії. Це мале дитя не прийшлося Конраду до душі і він з Максимом часто сварився, оскільки його голові потрібен був відпочинок, а постійний недосип не давав чоловікові нормально мислити й працювати. І врешті решт подружжю Татарчуків довелося покинути місце в якому вони проживали, замінивши його на маленьку оселю далеко від старого дому.

На новому місті Анна знову повернулась до старої справи і продовжувала шити одяг, але тепер в ательє. Максим же став майстром і їздив ремонтувати все за що платили. Гроші сім’я мала невеликі, але жила щасливо й спокійно.

Через постійну зайнятість батьків, Меланія частенько залишалась вдома сама. В садочок вона не ходила, а йти до школи їй було ще рано. Та сумувати їй не доводилось! Вона весь свій час проводила з сусідським хлопчиком – Аврелієм. Кумедний малий! Він на рік старший за Меланію і вже ходив у перший клас. В школі він мав багато друзів бо сам по собі є компанійською особою, але Меланія була кращою за них всіх. Вона мала великі зелені очі, як у мами, світле кудряве волосся і характер справжнього бійця. Дівчинка ніколи не плакала коли впаде з дерева чи заб’є колінку. Але коли колінку заб’є Аврелій, то її не можливо заспокоїти. Вона плакала так сильно, ніби відчувала його біль. Емпати вони такі! Аврелій, на відміну від своєї подружки, не був такий бойовий. Він плакав коли йому було боляче і це було абсолютно нормально. Він робив грізний вираз обличчя, ніби він розізлився на ногу яку забив, а з очей котилися сльози. Хлопчина мав чорняве пряме волосся, гарні карі очі зі смарагдовим відтінком. Він завжди знав як підняти настрій Меланії, коли та сумувала. Але одного разу йому не вдалося цього зробити.

2

Анна до восьмої години вечора, майже кожного дня працювала в ательє. Хоча робочий день був до семи, вона змушувала себе закінчити свою роботу. Після цього її завжди забирав чоловік на службовій машині. Замовлень у нього було мало, тому він частенько був вільний. Сьогодні Анні вдалося завершити роботу раніше, проте Максиму - ні. У нього був виклик на Козятинський м’ясокомбінат ПАТ, там стався великий прорив водогону і роботи було не на годину. Водою затопило більшу частину фабрики, тому робочі, як найшвидше, приступили до роботи. Максиму не вдалося приїхати раніше за дружиною, але й вона не могла покинути робоче місце сама. Грошей на автобус не було – затримували зарплату і тому змушена була чекати на чоловіка.

Команді Максима вдалося завершити свою роботу близько опівночі. Спершу, Максим розвіз своїх колег по домівкам, а на кінець забрав і свою дружину. День в Максима видався дуже насиченим і важким, він ледь тримався, щоб не заснути. В автомобілі було увімкнуте опалення, але їх воно не гріло, оскільки по тілу бігали мурашки від думок про донечку, яка вперше залишається вдома сама так довго. Анна, склавши руки на грудях, дивилась у вікно, відвернувшись від чоловіка обличчям. Подружжя не розмовляло, ніхто з них не хотів сказати зайвого. Не минуло й пару хвилин, як жінка вгрілася й заснула. Максима теж розморило і він тримався з останніх сил, але втома перемогла і він заплющив очі…

Автомобіль їхав сам певний час. Він виїхав на зустрічну смугу і врізався у вантажне авто, що розвозить продукти по магазинам. Транспорт Татарчуків був розбитий вщент, але здавалось, що подружжя ще живе! Вони обоє були непритомні, виднілося багато крові. Лобове скло було розбите, так само як і вся передня частина автомобіля. Водій вантажівки був цілий, проте дуже наляканий. Рух на дорозі зупинився! Водії з інших авто викликали лікарів, але їм нічого не вдалося зробити. Лікарі не змогли надати необхідної допомоги постраждалим і вони померли. Уламки скла були по всьому тілу подружжя, кров сочилася з усіх подряпин. До приїзду лікарів, вони втратили дуже багато червоної рідини і не змогли розплющити очей.