Розділ ІІ. Все я тут живу

1

В автобусі на дівчинку дивились з жахом, оскільки вона стікала кров’ю. Проте на її обличчі блистіла посмішка. В автобусі було дуже багато людей, що її жахливо давили. Здавалось, що навіть дихати не було чим. Але Меланія нарешті втекла від тирана-дядька. Вона проїхала вже кілька зупинок і навіть думала виходити але побачила позаду авто в якому сидів дядько. Він був розлючений як ніколи. Дівчинка злякалась! Авто з дядьком було на достатній відстані тому вона почала кричати:

-Зупиніться будь ласка! Зупиніться! – водій нічого не говорячи зупинив автобус і дівчинці вдалось вибігти. Не спостерігаючи на горизонті ніяких машин, дівчинка побігла в провулок. Він був перший, що кинувся їй в очі. Вона бігла й не оглядалась. Її оточували хати та дерева, тому вона зробила висновок, що це якесь селище. Сумка й портфель були дуже важкими й здавалось, що Меланія біжить з останніх сил. Вона бігла прямо не звертаючи нікуди.

Трішки зменшивши темп, що з бігу перетворився на ходу, дівчинка почула лай собак яких супроводжували чоловічі голоси:

-Здається вона побігла туди! Скоріш!

-Знайдіть мені цю злодійку! – це лунав голос Конрада. Меланія злякалась ще більше. Вона знову почала бігти озираючись постійно назад і саме через це вона не замітила крутого спуску. Меланія впала і почала котися з гори до низу. Її тіло було все в подряпинах від каміння та сухої трави якою була вкрита гірка. Та не дивлячись на шалені рани й подряпини, дівчинка не відпустила сумку і трішки віддихавшись продовжила бігти. Чим більше вона намагалась йти тим важче їй було. Рани на тілі ниють, подряпини печуть. Паморочиться голова! Здавалось, що скоро Меланія просто знепритомніє. Але вона не бачила іншого шляху окрім втечі. Тому ніби на автоматі її ноги неслись навіть тоді коли очі відмовлялися бачити. Її голова не тямила, що відбувається, в очах темніло але ноги ще йшли. І доки ноги її йдуть вона не зупиниться й не здасться.

Впавши з однієї гори Меланія почала підніматись на іншу. Це був невеликий підйом, дорога якого здавалась безкінечною. На задньому фоні лаяли собаки і вони були все ближче і ближче. Було дуже страшно! Нарешті піднявшись на гору вона побачила городи людей. Хотіла кликати на допомогу але її голос ніби зник. На одному із городів вона побачила густі хащі. Ніби маленький ліс посеред поля. Саме туди й побігла! Пробиратись було важко. Гілки дряпали її руки й ноги, рвали одяг. Колючки плутали її волосся й застрягали в тілі. Меланії було нестерпно боляче, але вона змогла дібратись до подвір’я. Саме там була маленька хатка, на порозі якої дівчинка просто впала.

Зі сторони яру доносився гавкіт собак і голоси чоловіків, які сварились. Але дівчинка була без сил щоб іти далі.

-Що трапилось? – запитує Конрад у міліції. – Що з собаками?

-Я сам не розумію, пане. Вони втратили слід дівчинки. Ніби вона просто зникла. – пояснює міліціонер.

-Знайдіть її мені! Вона вкрала мої гроші! – червоний від злості Конрад був готовий всіх розірвати. А собаки лише скавчали він того, що сліди дівчинки втрачено. Її запах ніби зник. Ніхто не розумів як це можливо. Але після сильного скандалу їм довелося піти назад. Собаки здались і міліція теж. Хоча Конраду втрачені кошти покою не давали і на цьому він свої пошуки припиняти не збирався.

-Це дівчисько мені все поверне. До останньої купюри!!! – крикнув він щосили, що навіть Меланія повернулась з того світу від його крику.

-Не дочекаєшся, нахабо. – тихенько сказала це Меланія

Більше ніяких звуків не доносилось із яру і дівчинку оточувала природна тиша. Було досить дивно, оскільки на вулиці осінь і повсюди пожовкле листя, яке майже опало з дерев, а всередині хащів все таке зелене ніби тільки-но розцвіло. Повітря чисте й свіже наче влітку після дощу. У дворі було дуже багато різноманітних дерев, вони були різні за розміром та формою. Так само як і форма листя та гілок, що дуже дивувала дівчинку. Трави майже не було, проте була галявина з безліччю кущів на яких виднілись пуп’янки ще не розквітлих квітів. За межами подвір’я, на городі, був ліс. Він був густий та не гарний по краю, але середина радувала око своїми красивими деревами та кущами. Здавалось, що тут ніхто не живе, але в той самий час і живе. Дуже дивне місце! За межами наче закинутий двір, а якщо поглянути ближче досить гарне місце. Паркан був із гнилого дерева, що ледь тримався купи. На подвір’ї був невеличкий сарай, без однієї стіни, він був із глини та сипався від одного дотику. Поруч нього знаходився колодязь, яким явно ніхто не користувався дуже давно.

-Та в ньому мабуть і води немає. – пробурмотала собі під ніс Меланія.

З правого боку подвір’я стояла хатина. Вона була білого кольору, звичайна глиняна, але водночас здавалась дуже міцною. На відміну від сараю вона не сипалась від легкого дотику, а навіть навпаки наче міцніла на очах. Ганок був із міцного дерева, що навіть не скрипів. Вхідних дверей не було, вони схоже давно прогнили. Підлога теж була з дерева тому Меланія ступала дуже обережно, оскільки боялась провалитись. Далі слідував коридор в якому було двоє дверей. Вони були також дерев’яні, але на вигляд як нові. Меланія вирішила піти не в ті, що були прямо, а в ті, що були зліва. Там була кімната в якій було також двоє дверей. Дівчинка була ще більше здивована, оскільки хата з середини мала не такий жахливий вигляд на який розраховувала Меланія. В середині все трималось купи, лише де-не-де сипалась глина і були невеликі ями. В цій кімнаті стояв диван, він був весь в пилюці та білому хутрі. Поруч стояв невеличкий дерев’яний столик, який був теж пильним. Тут знаходилось одне вікно, яке на диво не мало ні однієї тріщини, лише злегка було вкрите брудом. Меланія йшла дуже обережно. Її трішки налякало біле хутро, тому вона готувалася до зустрічі. Дівчинка пішла в двері напроти, що теж були із дерева і навіть не скрипіли. Дівчинка тихо зайшла до кімнати в якій її здивувало ліжко. Воно мало дивовижно акуратний вигляд, проте теж було пильне і в хутрі, але гарно застелене в колись білих простирадлах та вишитих подушках, що й досі не втратили свій колір. На них були гарні вишиті малюнки калини, ромашок, барвінку. Поруч стояла шафа! Вона вже точно своє віджила - дверцята прогнили але залишилось дзеркало. Проте воно було в такій пилюці, що Меланії не вдалось там себе розгледіти, та вона замітила дещо дивне! Біла подушка з хутра раптово зникла і в той момент позаду себе дівчинка почула дивне гарчання. Меланія повільно повернулась назад, опустила очі і просто почала тікати. Оскільки ззаду неї знаходився дикий білий лис. Дівчинка злякалась і вибігла з будинку зачинивши за собою всі двері так, щоб лис залишався в пастці. І їй це вдалось! Меланія настільки злякалась, що вибігла із подвір’я з портфелем залишивши сумку з грішми.