Розділ V: Нові можливості

1

Чарівна осіння пора, що сповнена магії. Яскраве зелене листя змінює своє забарвлення і стає різнобарвним; в тихий сон потроху погружаються дерева та звірі. Саме в такий час в серцях зароджується кохання, навіть багато письменників писали свої поеми поринувши в осінню тугу. В більшості через нехватку кохання починається депресія яка з часом, проведеним наодинці зі своїми думками, породжує таланти. Це прекрасний час для лісних мисливців, які з самого ранку блукають встеленим листями лісом у пошуках маленьких та великих грибочків. 

Часті дощі стають нормою життя, проте вони не в змозі зачепити подвір’я Меланії. Важко було звикнутись до присутності велетня в будинку, Мілан постійно зачіпав головою люстру; його довге волосся, що безтактно волочилось по підлозі, частенько попадались в їжі; через відсутність одягу в хлопця, Меланії довелося його купувати. Дівчинці важко було вгадати з розміром, тому вона постійно купувала не те. То замалу футболку, то занадто великі брюки. З розміром взуття було легше, оскільки дівчинка виміряла сантиметром його ступні, які були аж 30 см. Тому блукаючи магазинами вона носила з собою сантиметр і виміряла взуття по підошві. Хоча навіть так часто помилялась!

-Мілане, а тобі зручно їсти? – запитала Меланія сьорбаючи супчик і спостерігаючи як жовта від моркви юшка розтікається по сивій бороді Мілана.

-Угу! – відповів Мілан не відриваючись від тарілки. В той час в дівчинки вже здавали нерви, їй було настільки гидко на нього дивитись, що вона не витримала.

-Ти, просто аморальний виродок! – почала пищати Меланія. Мілан від переляку ледь не вдавився супом, лише злегка поперхнувся. – Ти, в дзеркалі себе бачив?! – Мілан почав нервуватись. Йому було дуже важко себе контролювати, оскільки він ще не пристосувався до цього тіла.

-Ти, ж знаєш, що мені важко зберігати спокій. – крізь зуби вимовив хлопець. Він міцно зжав рукою ложку, що та почала гнутись від його сили.

-Ну давай, пострижемось! – благала його дівчинка. Вона вже збиралась на коліна падати, але Мілан її підхопив не давши дії відбутись.

-Ти, не маєш нікого благати. – погляд Мілана, як і його голос, був як ніколи серйозним, що в Меланії вже промайнула позитивна відповідь на її прохання. Він гордо встав із-за столу, глибоко вдихнув повітря в свої легені і опустив погляд на дівчинку, що кліпала своїми оченятами. Меланія всіма своїми силами спостерігала за його губами, які вже починали рухатись. І саме в цю секунду із волохатих вуст Мілана, вилетіла довгоочікувана відповідь. – Ні! Ха-ха-ха! – почав тікати Мілан продовжуючи сміятись по дорозі до кімнати Меланії. Дівчинка в свою чергу опустила очі в безнадії і скрутила губи в трубочку від розчарування.

-Не на таку відповідь я очікувала. – із дальньої кімнати лунав гучний сміх, який дуже дратував дівчинку. – І це ще хто тут дитина? – задала сама собі риторичне питання, сердито збираючи посуд. – Ну нічого, от як настане ніч. – почала планувати Меланія.

-Навіть не думай! – весело викрикнув Мілан, чим сильно налякав дівчинку, оскільки в цей момент він стояв позаду неї.

-Йди звідси! – кинула мокрою ганчіркою Меланія в хлопця, що він сприйняв як великий жарт і знову почав гучно хохотати. Від цього всього на обличчі дівчинки виникла усмішка. Оскільки й справді дуже смішно спостерігати за тим як здоровий чоловік, з пишною бородою, веде себе як грайливе котеня.

Хоча волосся Мілана завдавало багато клопотів, але Меланія обожнювала в ньому копирсатися. Оскільки це звичайні дівочі забави, такі як створення зачісок чи заплітання кісок. На його довгому волоссі Меланія робила багато різноманітних зачісок, які включала в себе іноді й не одну косичку.

-Мілане, давай я тобі заплету багато маленьких косичок. «Будеш як афро-американка!» —говорила дівчинка паралельно рискаючи у волоссі хлопця. Вона сиділа на дивані, в той час як Мілан грів підлогу своїми сідницями.

-Ну, спробуй. – волосся хлопця займало майже весь простір дивану. – А хто така афро-американка? Це якась твоя подруга? – почав крутити головою в пошуках відповіді, на що Меланія боляче смикнула його пасмо. – Ай!

-Не крути головою, мені й так важко. – трішки насупила брови дівчинка. – І афро-американка – це жінка іншої національності, що має від природи темну шкіру і густе кудряве волосся, яке неможливо нормально розчесати. Тому їм часто заплітають тоненькі кіски, які не потрібно розчісувати.

-Ну, добре. Заплітай, а чому б і ні? – Мілан дав згоду на рукоділля Меланії стосовно своєї голови. Дівчинка дуже старалась, виплітаючи кожну косичку аж до самого краю. Проте її терпіння на довго не вистачило. Вже через годину її руки не були такими ж сильними, а енергія та ціль плести косички повільно зникала. І наступні пів години дівчинка постійно жалілася на втому.

-Я вже не хочу їх плести! Ти, маєш дуже не слухняне волосся. – сердилась дівчинка, але не зупинялась і плела далі. – Давай їх просто зріжемо! Ну навіщо тобі такі довгі коси. Та ти знаєш скільки за них можна виручити грошей. Нам вистачить їх аж на тиждень. – бурчала Меланія ніби в неї всилилась сварлива жінка, якій не хочуть вступити десять гривень на базарі за куртку.

-Бу-бу-бу-бу! Припини жалітися! Ти, сама мені запропонувала їх заплести, тому і плети тепер. – Мілану вдалося змусити замовкнути дівчинку, але не на довго. Оскільки через кілька хвилин вона знову почала говорити. Але на цей раз не сама до себе. Вона почала чіпати Мілана.