Розділ VI: Моя перша справа

1

Швидкоплинний час безпощадний. Він так швидко минає, що люди не встигають, хоча постійно кудись спішать. День за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем, рік за роком. Іноді день чи подію котру чекаєш, здається вічність, минає за раховані секунди і припиняє бути такою довгоочікуваною. Припиняє існувати взагалі, ніби проходить крізь тебе як і все інше. Відбувається певний кругообіг. З кожним обертом планети, обертається й пора року. З року в рік одна й та сама зміна пори року, все йде почергово. Змінюється тільки кількість: кількість людей, що живуть на планеті; кількість років кожної особи; кількість грошей в кишені; кількість природних ресурсів. Так можна казати про будь що, список дуже великий. Та не змінюється лише одне в людях - вони завжди на щось чекають: на день коли має прийти зарплата; на дату певного свята; на поїдку в гості чи певне місце; на випуск із школи, коледжу чи університету; на час коли стане краще жити в надії на свою бездіяльність.

Так можна й сказати про Сіму, що весь цей час чекала на літні канікули, аби навідатись до Меланії. За весняні тижні Меланія навчилась нових заклинань, їй вдалось опрацювати майже всю Світлу книгу Аргани. Вона змогла з’ясувати, що заклинання можна вигадати самостійно, але вони мають бути структуровані й чіткі у своїх висловлюваннях. Повинні бути скеровані на точну мету й ціль. Дівчинка не стала практикувати власно створені заклинання, оскільки сама для себе вирішили, що ще не готова.

Меланія не могла дочекатися зустрічі з подругою. Ця подія була для неї довгоочікуваною, але водночас хвилюючою. Оскільки чоловік з фото, що є батьком Сіми жодного разу не виходив на контакт, на відміну від інших духів. Тому це додавало певної складності грядущої ситуації.

Першою справою, яку здійснила Сіма приїхавши на канікули до дядька, це був похід до Меланії в гості. Дівчинка боялась заходити на подвір’я, хоча неодноразово була там.

-Меланія! – кликала її Сіма, стоячи перед ворітьми, які були окутані густою травою. Проте дівчинка ніяк не реагувала. Постійні спроби, плодів не приносили, тому Сіма наважилась зайти. Вона побоюючись проходила хащами подвір’я, але змогла пройти до самісінького будинку із якого лунали жахливі крики. «Це точно вони» - подумала Сіма і ризикнула зайти до будинку.

-Ти, негідник в якого немає совісті! – дерла горлянку Меланія, звинувачуючи Мілана в безвідповідальності.

-Те, що я придбав вібромасажер цього не доказує! – звуки лаю доносились із вітальні.

-В нас немає коштів, аби поїсти купити, а ти витрачаєш їх на непотріб. Навіщо тобі ця штука?! – не знижувала тону дівчинка. Вона кричала ніби жінка на чоловіка.

-Та чому ти, сердишся? – не міг зрозуміти хлопець. – Я ж нікого не вбив, всі живі здорові, світ прекрасний, лише ти кричиш. Може хоть поясниш чому? – Меланія хотіла просто прибити Мілана, але замість цього взяла себе до купи і спокійно йому відповіла.

-Дурна ти, голова. – тихеньким і ніжним голосочком почала пояснення. – В нас залишились гроші, певна сума, аби на наступному тижні купити їжу. Проте ти, сьогодні витратив ці гроші на вібромасажер, який ми не зможемо з’їсти. І тому нам доведеться голодувати. – максимально спокійно роз’яснила дівчинка, тримаючи свої негативні емоції за замком.

-Мені то що, я можу й без їжі обійтися. Вона мені не така вже й необхідна. – посміхався Мілан, зловтішався над Меланією в якої тріскалися двері через які пробивались на волю погані емоції. Проте Сіма вирішила влізти, аби припинити це неподобство.

-Всім привіт! – вигукнула Сіма стоячи в дверній проймі. Меланія різко повернула голову й побачивши подругу кинулася їй в обійми.

-Сіма! Я так рада тебе бачити! – верещала дівчинка. Мілан здавалось міг видихнути спокійно. – Ти так не радій! Ми ще повернемось до нашої розмови. – з усією серйозністю звернулась Меланія до хлопця, який вже хотів розслабитись.

-Я так боялась заходити до вас. Але ризикнула і в мене вийшло. – почала говорити Сіма слідуючи на кухню з Меланією. – Я тебе спочатку кликала біля воріт, але ти була зайнята. – очі Сіми почали бігати в різні сторони від незручності.

-Вибач, що не чула. – вибачення дівчинки були щирі.

-А ти, що пофарбувалась? – Сіма не могла не звернути увагу на новий колір волосся Меланії. – Тобі дуже личить. Класно. Від виглядає настільки природньо. Це ти фарбою чи хною?

-Це я магією. – засоромилась Меланія, й заправила кудрявий локон за вухо.

-Я зрозуміла. Але й справді круто.

-Дякую. – дівчатка посміхнулись одна одній.

-А через що у вас була сварка? – поцікавилась Сіма знаючи, що може цим самим накликати біду.

-Просто Мілан витратив останні наші гроші на масажер, як йому сказав консультант – це хіт продаж. – Меланія пішла ставила чайник, аби приготувати чаю.

-Та нічого. Я до речі тортик принесла. – почувши слово «тортик» Мілан мов шалений кінь прискакав на кухню.

-Я правильно почув, ти принесла торт? – ніби грайливе щеня глядів хлопець на смаколик, але Меланія ляснула його руку котра тягнулась аби взяти шматочок. – Ей!

-Тобі не обов’язково їсти. – не зрозумів Мілан, й кинув на неї образливий погляд. – Ти й без їжі можеш нормально жити. – пафосу у виразі обличчя дівчинки було більше ніж в словах.