Давид Сеслер - перший і останній підліток

Поділивши примар по категоріям Меланії було легше працювати. Бо відбулася усна домовленість, що вирішення питань буде відбуватися від менших до старших, а тому доки залишається хоч одна особа із попередньої категорії, то перехід до іншої є неможливим. 
Першим підлітком з яким Меланія познайомилась був хлопець на ім'я Давид. Він був привітний і постійно допомагав Меланії з вирішенням проблемних питань інших духів. Та коли дійшла черга до нього, почався страшний ігнор з його сторони. Він не реагував ні на які призиви, ні на звичайні людські прохання. На питання відповідав мовчанням, здавалося, що його підмінили. Лише протягом тижня Меланії вдалося витягнути з нього лише одне речення:
- Ти не єврейка, а тому я не буду тобі відповідати! 
Меланія була шокована. Звісно, вона зрозуміла, що ім'я в нього не українське, але дітей батьки мають право називати як забажають. Не обов'язково ім'я має випливати саме з релігії. 
- Я й навіть і подумати не могла. - роздумувала Меланія будучи вдома. - Ну, та й хай він єврей і що з того? Йому ж не забороняє релігія спілкуватися з людьми. Тим паче з тими, які хочуть йому допомогти. 
- А може він просто не хоче йти, як я? - розмову підтримував дух бабусі, що проживав у домі. 
- Але ж він вміє говорити, а тому може й сказати. Якщо так то я б полишила його справу та перейшла до інших духів, що хочуть перейти на ту сторону. А через його мовчання я цього зробити не можу. 
- Я впевнена, що в цьому винне кохання. - мовила бабуся Ліда і покинула квартиру, аби Меланія могла трішки відпочити перед завтрашнім днем. 
Дівчинці не було сну. Вона майже цілу ніч думала як знайти підхід до цього підлітка. Що саме має тривожити його. Вона накидаа різні варіанти його смерті і лише булінг приходив їй в голову. 
- Ну звісно! - вскикнула вона посеред ночі, ніби від страшного сну. - Через те, що він єврей його дражнили діти в школі. І тому він або зробив самогубство в школі, або його тут забыли і він помер. - Розмірковувала Меланія сидячи на дивані в той час як Мілан спостерігав за нею зі сторони. - Треба підійти до директора. Вона точно знає його. 
На цьому роздумі, дівчинка впала на ліжко і нарешті заснула. Мілан же в свою чергу продовжив читання книги сидячи під торшером, що ледве - ледве омаічувала сторінки. Так до ранку йому вдалося прочитати всю книгу до кінця. Цей парубок, любив зустрічати світанки, а зимні ранки були його улюблені, через блиск вранішнього сонця на снігу. Саме тоді здається, що сріблом усипана вся країна. 
Меланія, прокинувшись, провела свій звичайний ранковий ритуал і нарешті зібравшись пішла до школи, цього разу сама. 
На перерві після першого уроку, вона пішла до директора. Меланія знала, що Давид скоріш за все за неї спостерігає і буде бачити її похід до директора. Дівчинка була впевнена, що це йому не сподобається, але іншого виходу вона не мала. 
- Добрий день! - привіталась Меланія зайшовши до кабінету директора. 
- Вітаю. Щось сталося? - жінка відразу перейшла до справи. Меланія не стала гаїти час і тому почала говорити. 
- Можливо мої слова будуть звучати дещо дивно, але я попрошу вас не задавати мені ніяких питань, а лише відповісти на мої. Якщо у вас є відповіді на них. - директор була зацікавлена сказаним і тому нарешті відволіклась від роботи
- Я слухаю. 
- Ви, знаєте парубка на ім'я Давид Сеслер? - по здивованим очам жінки відразу стала зрозуміла відповідь. - Хто він? Розкажіть про нього все, що знаєте. 
- Ох. - жінка потерла очі. - Цей хлопчик, навчався в цій школі років з десять назад. Я тоді була завучем. І ситуація з ним була вкрай важкою.. А навіщо тобі це? - все таки поставила питання жінка. 
- Я ж просила не ставити питань. Просто розкажіть. 
- Ну, на скільки я знаю то він був єврейським хлопчиком, а тому через це його постійно дражнили. Він часто приходив побитим до дому і звичайно його батьки були не в захваті. Вони часто приходили сваритися в школу, намагалися вирішувати це питання, але робили ще гірше. Як бы сильно не ми просили дітей не чіпати його більше, наші слова не були почуті. Батьки за це подали до міліції, а потім і до суду заяву про тілесні ушкодження. Оскільки великі гроші йшли на лікування переломів та інших травм. Звичайно батьки кривдників все виплатили, але конфлікт на той час лише набирав обертів. І та ситуація стала останньою краплею для Давида. - жінка різко замовкла опустивши очі. - Всё досить! Більше я нічого не скажу. - Її тон вже не був таким спокійним. 
- Ну, будь ласка. Прошу! - благала Меланія. - Розкажіть мені далі. 
- Я розкажу тобі далі, якщо ти мені скажеш навіщо тобі ця інформація. - поставила ультиматум директор схрестивши на грудях руки. 
Меланія вагалася. Вона не знала, що відповісти директору, оскільки сказавши правду їй би точно не повірили. Тому доведеться брехати. 
- Просто розумієте, - почала свою басню Меланія. - Я хочу бути журналістом і тому мені необхідна практика в написанні статті. Я по слухам дізналася про цю ситуацію і подумала, що гарна повчальні історія. Реальний доказ того, що булінг це справді проблема, а діти неймовірно жорстокі. У своїй статті я б хотіла закликати людей, а точніше дітей, не бути такими жорстокими один до одного. Тим паче тут щей затронеться релігійне питання,що саме по собі не менш важливе. Й хоча це буде на вигляд звичайна стаття, але вона торкається досить глобальних проблем, які тривожать громадськість не лише в нашій країні, а й по всьому світу. Бо травля це не правильно і ось таким прикладом я б хотіла донести наскільки це жахливо. 
Директор дивилась на неї відкривши рота. Слова дівчинки її дуже вразили і ледь не довели до сліз. Великою майстерністю являється уміння говорити, бо саме словом можна як засмутити, так і розвеселити. А правильно підібрані слова здатні на все. 
- Не з брехала Маргарита, ти й справді талановита. Ну, добре. Давид як і всі нормальні хлопці закохався в дівчинку. Ну, не так шоб сильно закохався,але вона йому дуже подобалася. Через це.. - не договорила Наталя, оскільки її розповідь перервав підручник, що впав неочікувано на підлогу. Глухий звук дуже злякав жінку, проте не Меланію. 
- Прошу вас продовжуйте. 
Меланія відразу зрозуміла чиїх це рук справа. Вона не злякалася шуму, але здивувалася настільки дух цього хлопчика сильний, що зміг здвинути підручник. 
- Ця дівчинка - Ольга, була не самою популярною в школі але увагу хлопців привертала як цікава особистість. Бо вона була весела, чуйна, розумна дівчинка. Та коли дізналися, що вона подобається Давиду почалася давка з усіх боків. Зі сторони батьків, те що вона не єврейка, а зі сторони однолітків різні знущання, що включали в себе більше вульгарності. - жінка засоромилась згадуючи це. По її обличчю було зрозуміло, які постидні речі говорили ці діти. - Сумно те, що від цих "жартів" постраждала не одна особа. Через те, що в Давида виникли почуття до Ольги її теж почали гнобити. Проте її батьки дружили з головою і дбали про свою дитину, на відміну від батьків Давида. 
- Що з нею трапилося? 
- Її просто перевели до іншої школи. Батьки не стали терпіти таких знущань над своєю донькою. А от батькам від Давида потрібно було лише послух. Вони за нього вирішили вже все навіть не цікавлячись чого хотів він. 
- Як він помер? 
- Ой, це було дуже страшно. - Наталя почала нервувптись від спогадів. - Він вчинив самогубство. - все ж жінка не витримала і заплакала, в той час як Меланія ледь себе стримувала. - Він... Він порізав собі руки... І кровью написав... через кого це все сталося. Він написав причину своїх вчинків... І як виявилося це було не тільки гноблення в школі, а щей гноблення вдома... - В жінки сталася реальна істерика. Вона плакала захлинаючись власними сльозами, бо аювони текли так рясно, ніби з річки. Меланія дала їй серветки і та трішки заспокоївшись продовжила говорити. - Я картю себе за те, що не звернула на це серйозної уваги і допустила, що таке тоапилося з учнем і такою хорошою дитиною. Після цієї смерті, директор пішла і я зайняла ї' місце. Це справді найгірше підвищення, але ніхто не хотів йти. 
- А що сталося з хлопцями які гнобили Давида? Де вони зараз? 
- Один із них лежить в психлікарні. Він запевняв, що його переслідує дух померлого Давида. Таким чином мстить! А інші теж закінчили не добре, підсіли на наркотики і мучаються. Лише Ольга нормальна, бо відучилась і працює фельдшером. 
- А як щодо батьків? 
- Про них я, нажаль, нічого не знаю. Але хлопця реально шкода. Це не нормально так доводити людей. 
- Я обов'язково про це напишу. - посміхнулась Меланія і побігла геть на урок. 
Наталя Іванівна дала їй хліб для роздумів і цього разу Давид не зможе приховати від неї свої спогади і почуття. Меланія прекрасно знала, що він чув всю розмову з директором, тому була налаштована серйозно на вирішення його проблеми.
Після уроків Меланія закликала брата і вони ставши одним цілим пішли на зустріч з привидом, який не виявився на своєму звичному місці. 
-"Будь обережно з ним. - попередив Мілан, коли Меланія шукала його по школі. - Ти дізналася те, що він так сильно не хотів аби ти знала. А розгнівані духи можуть бути дуже злими і не контрольованих." 
Меланія взяла до уваги слова брата, але не зупинилася. Пів години пошуків не дали результатів. Дівчинка була готова опустити руки, але до неї підійшла примара дівчини, що мала явну округлість на своєму животі. 
- Давид на даху. Як я розумію ти його шукаєш. - спокійним і одночасно сумним голосом відповіла вона. 
- Реально? - дівчина кивнула. - Дякую. 
- Через цього нитіка ми всі не можемо відправитися на той світ. Тому будь ласка вигони його звідси, бо ми дуже чекаємо твоєї допомоги. 
Меланія була дуже зворушена цими словами. Вони їй додали сил аби діяти. Наділили якоюсь невидимою енергією, що наповнили дівчинку впевненістю. 
За секунду Меланія вже була на даху, проте Давида вона не бачила. Пройшовшись дахом школи вона змогла наткнутись на Давида. Хлопець сидів на краю і ментиляв ногами і дивлячись в низ.
- Тут я помер. - його голос звучав сумно. Меланія мовчала. - Вони хотіли аби я помер. Всі вони! - Крикнув хлопець. - Я просто хотів жити спокійно, але вони всі хотіли аби я помер. 
- Хто всі? - ледь наважився Меланія запитати. 
- Батьки, однокласники. Я був один постійно. Тільки те й робив, що навчався. - Хлопець зропив паузу нахиливши голову ще більше. - Я так заздрив, коли бачив як вони разом гуляли, говорили, сміялись. Були справжніми друзями, мали батьків які їх підтримували. Я теж так хотів. Наважився заговорити до дівчинки, розраховував знайти собі друга і сміятися разом. - він почав плакати. - А виявилось, що вони просто з мене познущалися. Спеціально підіслали її... 
Меланія просто слухала. Вона максимально сильно не хотіла приймати його слова до серця, але їїчутка натура так зробити не змогла. 
- І зараз ти, робиш так само. Мы так добре з тобою спілкуватись. Я думав, що ми здружились. - нарешті повернувся, він обличчям. Воно було все в сльозх яскравого блакитного кольору. 
-"Сльози привида - неймовірно цінні." - сказав Мілан. Проте Меланія ніяк не відреагували на його слова, бо була дуже стривожена побаченим. 
- Мені так подобалося з тобою розгадувати бажання інших примар. Ми були гарною командою. - крізь сльози промайнула ледь помітна усмішка. 
- Мені теж довподоби твоя компанія. Але ж ти сам розумієш, що тобі тут не місце. Тим паче ты й так помстився всім своїм кривдникам. 
- Окрім Ольги. Вона все ж дівчинка і була лише маріонеткою в їхніх руках. Вони її використовували. - він на хвилинку затих, але потім продовжив. - Це було наше місце. Саме тут на даху ми могли побути вдвох і саме з цього місця я впав. Проте пригнув я не сам, не по своїй волі. Я не вчиняв самогубство, мене зіштовхнули. Він кидав в мене підручниками і тому я не витримав рівновагу і впав, зламавши собі хребет. 
- "Це в корені міняє справу" - додав Мілан, звісно почула його тільки Меланія. 
- Як я прокинувся, - продовжив Давид, - тут вже була суматоха. Купа людей - міліція, швидка, мої батьки, директор. Всі вони окружили моє тіло, що від падіння залишилося цілим. Лише невеличка пляма крові розтеклася під ним немов створюючи захисний контур. - Говорив хлопець. - Я довго думав що я самогубця, бо так вказали в документах, так говорили всі, особливо школярі. Але прийшовши до тями і зрозумівши, що це було не самогубство, я вирішив мстити. Я являвся їм в кошмарх під виглядом совісті і змушував їх робити жахливі речі за які їх потім наказали. І сидячи тут обдумуючи все, що зі мною стало я зрозумів, що зробив все задумане, саме завдяки тобі. Бо ти стала для мене другом, якого я так завжди хотів. І саме ти, бажаєш для мене лише кращого. Дякую. - нарешті щира посмішка заблищала на обличчі хлопця. 
- Я впевнена це наша не остання зустріч. Я вірю в реінкарнацію, а тому не стану з тобою прощатись. 
- До зустрічі, подруго.
Після цих слів примара розтворилась в повітрі немов клуб диму. Це означало що більше його ніщо не тримало на цьому світі і він спокійно перейшов далі, оскільки подорож його лише почалася. 
Всередині Меланії горіло полум'я почуттів. Вона не знала чому це з нею відбувалося, але їй реально стало сумно. Вона відчувала тугу за Давидом, хоча вони й не були так близько знайомі. Але коли його реально не стало вона почала плакати. 
- Тому я тобі й казав не приймати близько до серця кожну історію. - почав говорити Мілан, одночасно стоячи поруч. Він поклав руку Меланії на плече, та дівчинка кинулась йому в обійми. Трішки так постоявши їй стало краще. 
- Правду кажуть - обійми лікують. - сказала Меланія витираючи залишки сліз. 
- Нічого ти, навчишся не реагувати так гостро на смерті. Досвід приходить з роками.