Задушу. Лірика

Від нього

 

Я , озираючись, біг наосліп…

І чув їдкого диму гіркоту.

Невже, це знов настала бліда осінь?

І як тепер, ну як тебе знайду?

Морозно… вітер проїдає спину.

Ненавиджу оцю таку пору.

А сам хохочу, та ще й без упину

Мені би повернути знов весну.

Я б все віддав, лише щоб роздивитись

Як вона йшла, як дихала, жила…

У неї я хочу ущент розбитись,

Губами доторкнутися чола.

А краще все забути! Все! Спочатку!

Ніколи не зайти у те кафе,

Не взяти номер (просто так, на згадку),

Ім’я не знати… Не почати все…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше