Загадкова історія Мельнірії

Розділ 12. Що ж?

Деколи кілька слів здатні змінити все, особливо, якщо вони сказані у правильний час і в потрібному місці. А ще і якщо їх проголосила людина, що має глибоку повагу в інших, то й поготів.

Так було і цього разу. Буквально за двадцять хвилин на вулицях містечка не залишилося майже нікого. А донедавна переповнена площа просто перетворилася на суцільне звалище шматків одягу, відрубаних під час битви, уламків мечів та стріл, зламаних елементів декору містечка. Здавалося б це дійство відбувалося лише годину максимум, але ж до якого результату призвело! А що було б, якби все затягнулося на день, два, тиждень, місяць? Навіть уявляти страшно. Хоч і була тут не довго, але вже так звикла до тутешнього життя та полюбила це містечко…

- Мельніріє, ходімо. Час. Нам потрібно терміново розходитися по домівках,- почула я голос Лії. Він був таким добрим, життєрадісним, що неначе аж витягнув мене з гірких реалій життя.

Не знайшовши чого сказати, мовчки поспішила за Лією.

 

Коли вже була за метрів десять від вхідних дверей мого будинку, почула короткий сигнал, що слугував нагадуванням про погрозу команданта та означав, що до виконання його погроз залишилося дві хвилини. Якось здавлено видихнула. Встигла таки. А як там Лія? Чи встигла вона потрапити до своєї домівки? Ех, недосконало все продумав командант. Це ж скільки життів може забрати звичайнісінька нестача часу…

Не встигла подумати про це, як з-за рогу найближчого будинку виплив командант. Ні, не подумайте, що я щось вигадую абощо. Він в прямо сенсі неначе плив. Ноги Рея не торкалися землі та знаходилися за кілька міліметрів від неї, а руки плавними пасами вимальовували щось в повітрі.

- Пані Мельнірія. Жаль, що за таких обставин доводиться провести цю розмову, проте радий вітати вас у нашому містечку,- скривився Рей у нещирій посмішці та цим самим додав ще більше зморшок на своє доволі молоде та водночас суворе обличчя.- З завтрашнього дня ви стаєте повноцінною мешканкою Кальтенії й ми раді, що сьогоднішній день минув для вас без найменших ушкоджень. Саме сьогодні мала бути вступна розмова з вами, проте з відомих усім причин вона буде досить короткою. Завтра отримаєте більш детальні пояснення та відповіді на нагальні запитання. Чекатиму вас у фіолетовому будинку, що знаходиться за два квартали від кав’ярні, о дев’ятій. Попрошу не запізнюватися, інакше цим ви зробите гірше лише самій собі. Бувайте.

Не чекаючи моїх відповідей або якихось запитань, командант Рей зник, залишивши по собі неначе стрілочку-вказівник, як нагадування про те, що мені потрібно терміново зайти до будинку. Доволі дивна вступна розмова це була. Ну принаймні мені здається, що в ній повинні були брати участь двоє. Але розумію, сьогоднішня ситуація й справді не з простих.

***

Ранкову тишу знову порушила пронизлива сирена. Впевнена, була далеко не першою, але лише вона змусила мене підскочити з тепленького ліжечка та визирнути у вікно. Хоч і все ще боязко, адже страшенно не хотілося повторення вчорашніх подій.

Багряний схід сонця окутав усе довкола, проганяючи якомога далі нічну темряву. Вулиці потроху наповнювалися людьми, що ходили то туди, то сюди. Не було такого масштабного зібрання, як учора, але де-не-де у руках посланців таки зблискувала зброя.

Сліди вчорашнього побоїща зникли, відкриваючи моїм очам чисті вулички. Ніщо б і не вказало на те, що минулого дня у містечку щось відбувалося, проте впевнена, що ніхто з посланців не забув того, що сталося. Досить багато з нас втратили когось, а це не те що можна так просто забути. Просто відволіктись на кілька хвилин або навіть годин – так, але стерти з пам’яті – ні, неможливо.

 

Ранкова прохолода пробиралася крізь тоненькі щілинки вікна й змушувала закутатися у теплу бавовняну кофтинку, яку завчасно встигла накинути на себе. Відчувши легке тремтіння, ще й обхопила себе руками. Проте навіть це не дало результату. Тож вирішила зігрітися, порпаючись в одязі та підбираючи, що б такого можна було одягти сьогодні.

Вже зазираючи у власний гардероб, пригадала про майбутню зустріч з командантом. Мабуть, варто було б вдягти щось більш-менш у діловому стилі. Але як же тоді бути з тренуваннями, про які пообіцяв Рей ще тоді, на площі? То були явно не порожні слова. Отже, одяг потрібно підібрати ще й практичний.

Добряче покопирсавшись у шафу, де, як на зло, знаходила одні лише сукні, нарешті розкопала червону туніку й щось схоже на чорні джинси. Схопивши червону тканину до рук, не змогла втримати власного захоплення. Настільки досконала тканина, майстерні шви, елегантні візерунки, які можна було побачити тільки добряче пригледівшись. О так, вона була надзвичайно красивою. А ще й у додаток йшов червоно-чорний поясок, нитки якого також спліталися у химерні візерунки.

Намилувавшись своїм зовнішнім виглядом перед дзеркалом, схопила меча та вийшла з дому, знову накладаючи заклинання захисту. Ех, це вперше покидаю будинок без Тері. Проте якщо вона билася з Реєм, то це означає, що вона на боці повстанців? Та й чому вона тоді в домі так злякалася, коли я випадково піднесла свого меча до неї? По-перше, ми здатні загоювати власні рани. А по-друге, я ж бачила як Тері завзято фехтувала. Вона точно не з лякливих. То може це якось пов’язане зі мною та моїм мечем?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше