Загадкова історія Мельнірії

Розділ 13. А виявляється, я тут не пусте місце

Вийшовши з дому, я нарешті усвідомила, що зовсім не орієнтуюся в самому містечку. Всі вулички були якимись схожими, з однаково покладеною бруківкою, такими самими деревами та квітами, що постійно змінюють одне одного. Тут не було якихось помітних назв чи надписів. Всі розпізнавальні знаки майстерно крилися від людських очей.

Я приблизно пам’ятала дорогу до кав’ярні, здавалося наче потрібно просто один раз звернути й постійно йти прямо, але коли минуло десять хвилин, двадцять, а кав’ярні досі не побачила, зрозуміла, що заблукала.

Нервово озирнулася по сторонах, шукаючи підтримки в очах оточуючих або хоча б якоїсь поради, проте нічого такого й близько не було. Всі ігнорували мене. Навіть коли підходила й прямо запитувала, чула лише якісь нерозбірливі відмовки.

- Щось шукаєш?- пролунав за спиною знайомий голос з якимись улесливими нотками.

- Як…? Ти ж на боці повстанців!- мимоволі ще сильніше вхопилася за візерунчасту руків'я меча, готуючись в будь-яку секунду відбити атаку.

- Звідки ти взяла ці нісенітниці?- щиро здивувалася Тері. І… це було настільки реалістично. Сподіваюся, вона не просто гарна актриса.

- Поєдинок,- знала, що лише промовивши це єдине слово, зможу пояснити Тері все.

І не прогадала. Тері одразу ж почала виправдовуватися та посилатися на те, що навкруги було повне сум’яття. Навіть командант не одразу зрозумів, що потрібно робити й сам вступив у бій, хоча міг одразу унеможливити таку велику кількість жертв.

- Думаю, не тільки звичайним посланця захотілося попрактикуватися. Не дарма ж він навіть після цього оголосив про заняття, які сам і проводитиме. Ох, всі у нас такі. Кажуть, що за мир, а як починають хизуватися, то й не спинити,- почала пліткувати Тері й розповідати мені про все так, наче ми якісь там близькі подруги, що не бачилися кілька років.

Чесно кажучи, така приязність зараз була дуже доречною. Навіть не уявляю, що було б, якби Тері все ж таки була на боці повстанців і зараз вирішила б напасти на мене. Проте… я вже не ставилася так безтурботно до життя і не збиралася знову близько підпускати Тері до себе. Одного разу це вже зробила і досить, краще завжди зберігати пильність. Таким чином можна буде врятувати себе від розчарування, якщо всі мої очікування виявляться цілковитим безглуздям.

 

- То куди ти прямуєш? А то бачу, що ходиш кругами. Власне, тому й підійшла. Побачила, що потрібна допомога,- нарешті заговорила Тері про те, що мене й справді цікавило. Не скажу звісно, що попередня інформація була якоюсь нудною, абощо, але наближалася дев’ята година, а я досі не знайшла потрібного мені будинку.

Почувши моє коротке пояснення, дівчина розуміюче кивнула та вирішила пройтися зі мною, щоб переговорити про щось з командантом. Ну а поки ми йшли, почала розповідати про те, як її привітали тут.

Виявляється, далеко не всіх командант особисто запрошує на розмову. Зазвичай цим питанням займається хтось із його помічників або уповноважені ними особи. Деколи навіть звичайні мешканці містечка, такі як Тері, яким тимчасово немає чого робити. Але таких дуже рідко можна зустріти. Мені, можна сказати, пощастило. Хоча…

 

Ми йшли наче й не довго, а перед моїми очима нарешті постали знайомі будівлі. Можливо, я просто не уважна або мені потрібно було пройти трішки далі, не знаю…

Ось ми вже й минули кав’ярню. А й справді, неподалік видніється фіолетовий будинок. Його високі шпилі я помічала й раніше, але тоді й подумати не могла, що ця велична будівля з багатим архітектурним минулим і є мені потрібною.

 

- Обережно,- прогарчав якийсь чоловік та кудись помчав.

- Ох вже ці посланці…,- почала було Тері, як тут червонощокий вусань повернувся, якось неначе придивляючись до нас.

- Ой, пані Мельнірія. Я не хотів, чесно. Це сталося цілком випадково. Сподіваюся, ви пробачите мені мою неуважність,- сказав він, дивлячись якось… боязко й з повагою.

- Так, звісно. Без проблем. Сама ж і винна. Мені також потрібно було б бути уважнішою.

- Та що ви? Запевняю, це зовсім не так. Але щиро вдячний за те, що пробачили. Це велика честь для мене – бачити вас. Сподіваюсь, незабаром зустрінемося ще, а зараз мушу відкланятися. Поспішаю,- сказав чоловік і справді вклонився кілька разів та побіг у напрямку кав’ярні.

Ми з Тері здивовано переглянулися. Ну такого я точно не могла очікувати. Невже я не просто звичайний посланець. Так, говорилося, що я якась там обрана, але що це взагалі має значити та хто придумав таку маячню?

Поглянула на Тері. На секунду здалося, що вона точно щось приховує, але дівчина знову напустила маску байдужості на своє обличчя, ховаючи за сімома замками загадкову таємницю.

Ну що ж, може командант Рей таки розкаже, в чому ж справа?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше