Загублені у часі

Частина 13

Вихідні пролетіли непомітно, за ці дні Яна майже вилікувалась, згадкою про хворобу ще залишався легкий кашель, але то не біда, мине. У гості навідалась Вітка, разом з дівчатами вони сиділи над щоденниками, заповнювали їх завзято, з фантазією, намагаючись не повторюватись у реченнях. Бо точно скажуть, що списали одна в одної. А так, колективно-творча робота! І звучить як! 

Стосунки між подругами поступово вирівнювались, вже не були схожими на американські гірки, повного штилю не було, але і не штормило. Це заспокоювало. Кожна утихомирила свої амбіції, адже тут і зараз вони не конкуренти одна одній. Хтозна кому і як написано, можливо не усіх  подруг журналістика стане справою життя, справжнім покликанням. Рано чи пізно прозріння настигне їх. 

Але ранок понеділка вніс свої корективи. Яна прокинулась від гучного преребирання речей Іванкою. Вона відкрила шафу, вивалила звіддти увесь свій одяг на підлогу, уважно оглянула кржну поличку, потім передивилась й перетрусила усі речі, нічого там не знайшовши як-небудь запхала їх назад до шафи. Нервуючи, полетіла до поличок над ліжком, й там перебрала все те що на ній знаходилось. Марно.  Полізла до тумби, яка стояла біля ліжка, але і там її чекала та ж сама доля. 

- Іванко, що сталося? Тобі допомогти? - Яна була стурбованою, хотіла допомогти подрузі, і для цього хотілось би зрозуміти, що саме їй потрібно. 

- Не чіпай мене! - Вона зиркнула на дівчину оскаженілим поглядом, її тіло знову пішло полосами, зарябіло, це була вона і не вона одночасно. Здається, знову з’явилась схожа на подругу молода дівчина. Одного її погляду достатньо, щоб впевнено сказати - перед тобою справжнісінька відьма. Тільки не та, шо в нинішніх сільських місцевостях, хоча в містах їх теж вистачає, типова жіночка чи бабуся, що ворожить на картах чи збирає спеціальні трави й читає наговори. Ні, це інше. Чорне, лихе, пронизане холодною порожнечею, овіяне смутком…

- Добре, добре, не заводься. Піду перевірю, чи інші вже прокинулись. - Швидко схопила зі стільця теплий халат, накинула його й швидко зникла за дверима від гріха подалі. 

Дівчата вже не спали, на диво завжди заспана Олеся вже була нафарбована, із зачіскою, заварювала каву та робила бутерброди. Олена була в процесі зборів - тільки наносила макіяж.

- Доброго ранку, дівчата! Бачу ви вже при повному параді. - Уміхнулась вона. 

- Кави? - Увімкнула господиню Олеся.

- Дівчино, ви хто? Поверніть нам справню Лесю! - Засміялась Яна, але від кави не відмовилась. 

- Дуже смішно. - Вона закінчила приготування й пішла прасувати одяг.

- Не дивуйся, сьогодні наречений приїздить, от вона на нервах з самого ранку, і сама всіх доводить до шокового стану. - Якраз закінчувала фарбувати вії. 

- Слухайте, а ви нічого дивного в Іванкі не помічали? - Вона таки наважилась задати хвилююче запитання. 

- Ну її нездорову симпатію до Славінського, хіба що сліпий не побачив би. А так,  начебто більше нічого особливого. Щось сталося? - Видно, що Олеся виглядала стривоженою.

- Ну з цим зрозуміло. А той віник, який вона притягла до кімнати, носиться з ним як дурень з писаною торбою. Мабуть вона саме його шукала вранці. - Розуміння цього прийшло тільки зараз. 

- Ти про ті страхітливі гілки? Я спочатку теж здивувалась чудернацькому захопленню, але подумала, ну знайшла вона собі таке хобі, нехай бавиться. - Олена теж включилась до розмови й поділилась своїми думками. 

- Так нещодавно вона вивернула усе з полиць, так думаю, шукаючи цей букет. Я ж по доброті душевній запропонувала свою допомогу. Чесно, думала вона мене на клапті розірве. - Кава виявилась дуже міцною, тому вона скривилась. - А де ваш цукор? 

- Цукор шкідливий для фігури. 

- Візьми там, біля посуду стоїть червона баночка. - Махнула рукою Оленка. 

- Його відсутність шкідлива для серця, тим паче з такою порцією кофеїну. І це не я говорю. Так говорять лікарі. - Добила Яна.

- Хто ж тебе тоді заміж візьме? Не розіпре від солодкого?  - Не здавалась Леська.

- Так змії товстими не бувають. - Засміялась вона й зазбиралась до своєї кімнати, бо була ще зовсім не зібраною. 

- А як же… - Дівчата вказали на чашку.

- Доп’ю, зараз одягнусь, приведу себе до ладу й повернусь. - Й послала дівчатам повітряний поцілунок. 

До цього часу Іванна прийшла до тями, і коли Яна запитала, що це сьогодні зранку був за концерт, здивувалась. Потім коли  поцікавилась, хто влаштував такий безлад в кімнаті, випала в осад вже Яна. А в пам’яті чітко карбувалися слова написані на листах погодження. “Duplex animo” - саме вони майоріли в неї перед очима. Двоєдушна. Їх сенс почав доходити тільки зараз. Але як так сталося і як це змінити? 

Сьогодні буде можливість хоч щось прояснити, тим більше Славінський з самого ранку чекає на її візит. Вона сподівалась на те, що Олександр дасть відповіді на запитання, а їх виникало дедалі все більше і більше. 

***

- Дозвольте? - Яна вже стояла на порозі його кабінету та чекала дозволу увійти. 

- Проходь, будь ласка. - Жестом вказав на диванчик й сам направився в тому ж напрямку, але зупинився біля вхідних дверей, зачинив їх зсередини й сів не далеко від дівчини. - Як ти себе почуваєш? 

- Дякую, вже добре. - Приємно було чути слова турботи, особливо коли вони проговорені в звичайному тоні, у них не відчувалось зневажливості, зверхності й байдужості. - То про що ви хотіли поговорити?

- Почнемо з того, що перейдемо на “ти”. Вважаю, так буде зручніше. - Він чекав на її відповідь, позитивну відповідь. 

- Але я не думаю, що так правильно. Все таки ви мій керівник, а я підлегла, професійна етика і все таке. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше