Розділ 1. Знайомство

Мене звати Іліана. Я дівчина не висока з світло русим волоссям, голубими очами і з тонкой талією.

Сьогодні в мене день народження. Мені виповняється вісімнадцять років. А це значить я нарешті стала повнолітньою.

Вставши раніше батьків я пішла до водопаду. Скільки б до нього не ходила завжди захоплююсь його красою. Я сиділа і насолобжувалася його красою та було вже час повертатися додому. Тому я вже зібралась йти, як до мене, не очіковано, підішли п'ять гарних чоловіків.

Один був блондином його очі були голубими як небо. Він був схожим на янгола. Одягнений в білу фудболку та чорні брюки. 

Другий був з волоссям подібним вогню. Очі були смарагдового коляру. Він був одягнений в самісіньки джинси.

Третій був з чорним волоссям та карими очима. Одягнутий був в сіру фудболку і джинсові шорти.

Четвертий був шатеном з зеленими очима. Він був одягнений в самісінькі шорти.

П'ятий був з темно русим кольором волосся. Він був одягнений в джинси та червону фудболку.

Всі вони були накачені. І просто прекрасними молодими чоловіками. Та я не розуміла, що вони тут роблять так, як наше містечко знаходилося посеред гір і сюди було не легко дібратися. Тому сюди рідко приїзжають мандрівники. 

- Привіт - сказав чорнявий, підходячи до мене.

- Привіт - відповіла я, ніжно посміхнувшись

- Мене звати Елай. А тебе як? - продовжив чорнявий.

- Мене звати Ілана

- Приємно познайомитись Ілана. Це Кевін - показав він на вогника - а це Леон - промовив він показавши на блондина - це Люк - показав на русявого.

- А я Ігнат - сказав шотен.

- Приємно познайомитися - вічливо промовила я.

- Взаємно - промовили чоловіки гуртом.

- Ми мандрівники. І дуже раді, що нарешті добралися сюди. Це прекрасне місто коштувало наших зусиль - промовив Леон

- Це чудово, що ви дішли сюди. Якщо хочете я можу показати нашу місцевість і багато красивих місць - посміхаючись мовила я

- Було би прекрасно - промовив Ігнат

Ми ще деякий час поговорили про їхні подорожі і розповіли про себе. Вони розповіли, що знайшли в лісі будиночок. Хоч він був закинутий та жити там можна було. Тому вони оселилися там. Вони вирішили затриматися тут на довше і відремонтувати та обставити будинок. Щоб якщо вони пішли звідси, то було куди повернутися. 

Я й не замітила як уже був час святкувати моє день народження. Тому я пригласила їх на святкування. Вони погодились прийти і додали

- Ми з радістю прийдемо, але трохи пізніше, у нас ще є деякі справи. - промовив Люк

- Добре. Буду з нетерпінням чекати на вас. - промовила я і помчала додому.

Прийшовши, мене з порогу зустріли батьки з подарунками, привітанням і питаннями де я так довго ходила. Я розпаковуючи подарунки коротко розповіла їм про сьогоднішну незвичну зустріч. 

Мені дуже сподобалися подарунки. Тому я вирішила одразу їх одягнути. Там була червона сукня з червоними туфлями, сережки з кальє і браслет. Все підходило один до одного. 

Передівшись я поправила макіяж, зробила зачіску. І вже виходячи до батьків почула дверний дзвінок. Двері відкрив батько. Чоловіки привіталися і представилися. Батько взаємно привітавшись і представившись, запросив їх до столу.

Побачивши мене всі аж застигли на місці. А я не видержавши скількох довгих поглядів аж покрилась рум'янцем.

Перший заговорив Ігнат:

- Ти виглядаєш прикрасно. Як справжня принцеса. Хоча ти нею і є.

Я з недорозумінням взглянула на нього, а він продовжив.

- Ми рицарі які шукали принцесу. Король з королевою загинули та в них була ще дитина, маленька дівчинка. Ми не знайшли її. І тому подумали, що король з королевою сховали її і більшість рицарів відправилися на пошуки в інші світи. Деякі з них так і не повернулись. Здається в деяких світах твориться щось не ладне і тільки принцеса може допомогти.

- Ми знаємо, що це зараз не вчасно, спачатку ми хотіли це пізніше тобі розповісти, але недавно один з пропавших рицарів повернувся і розповів таке від чого кровь холоне в жилах - продовжив Кевін

- Навіть якщо ви говорите правду я не можу вам нічим допомогти. Думаю ви помилилися і я не є принцесою і тим кого вишукали - відповіла я

- Ми не могли помилитися так, як відчуваємо твою силу. Бар'єр окутавший ваше місто, який не пускав чужинців і скривав твою силу, іще один доказ тому - промовив Люк

- Якщо ти не можеш в це повірити, ми дамо тобі час подумати над цим. А ми в свою чергу будемо захищати тебе і докажемо, що не помиляємся. Тому прийми нашу клятву. - тут же промовив Елай.

Вони стали на коліна і почали разом промовляти:

- Ми рицарі Райдужного королівства клянемося захищати ціною власного життя принцесу Ілану. І ніколи не придамо її щоб не трапилося і щоб на кону не було

- А тепер скажи приймаю - промовив Люк

- Приймаю - слухняно промовила я

Вони піднялись з колін і почали вітати та дарувати подарунки. Ніби нічого тільки що не відбулося. Святкуючи день народження я і позабула про те що відбулося. Та коли всі пішли і я залишилась одна в своїй кімнаті. То почала замислюватися над їхніми словами. Щоб відігнати ці думки я прийняла душ і пішла спати.