2 частина. "Ліс"

І ось вона вже йде вдихаючи свіже повітря, їй було не важливо куди йти , головне,  щоб подалі звідси, назустріч новим пригодам, та кращому життю, і залишаючи позаду себе стіни ненависного дитячого будинку.  

Тепер це її минуле, минуле яке вона згадуватиме з жахом. Дівчина навіть не уявляла як житиме далі, але залишатись поряд з цими тиранами просто не могла.

Минала третя година блукань, Аманда пробиралась через густий ліс, і когтисті кущі та гілки дерев дерли її одяг, обличчя, та чіпляли волосся. Страшно дівчині не було, здавалось вона настільки вимріяла цю втечу, що її не хвилювали ніякі перепони на цьому тернистому шляху. 
Сонце давно закотилось за горизонт, і якщо до тепер шлях освічував повний місяць і Аманда досить добре все бачила, то тепер густі чорні хмари забрали в неї навіть це. 
Витягнувши з кишені запальничку з слабеньким ліхтариком, дівчина посвітила в право та ліво, в пошуках якогось підходящого для неї дерева. І воно знайшлось. З сучками та обломаними гілками, що давало змогу зібратись на нього. І що було просто прекрасним з двома гілками на висоті трьох-чотирьох метрів, які росли поряд майже на одній висоті. Це було просто ідеальне місце для сну. Дівчина з ловкістю рахітної мавпи вилізла на це злополучне дерево, та видихнула з полегшенням. Без травм не обійшлось, вона подряпала об сухий сучок руку, але навіть не помітила це, після постійних побоїв такі дрібниці просто не помічаються. Дістала з сумки теплий плед, і розмістила між тими самими гілками. Відстань між ними була не більше двадцяти сантемертрів, що робило саморобне, спляче, ложе дівчини досить зручним. 
Всівшись зверху на плед, дівчина звісила ноги по обивда боки гілок, і зручно вмостившись обв'язала свою талію мотузкою прив'язавши себе до стовбура дерева. Тепер вона була в безпеці, вовки до неї не доберуться. Залишилось лише молитись, щоб вночі не пішов дощ.  Повагавшись дівчина потягнулась до сумки і дістала невеличкий бутерброд з шматочком ковбаси. Зїла його з жадністю, і навіть вкусила себе за палець. Їжі було мало для її ослабленого організму, але дівчина не могла дозволити собі зїсти більше. Хто його знає як складеться її подальше існування? Та чи зможе вона добути їжу завтра? Але це нічого,  їй потрібно вижити та перетерпіти всього рік, а потім вісімнадцятирічна дівчина зможе влаштуватись на роботу в якусь забігайлівку мити підлогу або посуд,  а поки їй потрібно переховуватись , інакше її повернуть назад. З цими думками дівчинка й заснула.
 
Прокинулась коли сонце сяяло високо над горизонтом, а навколо співали птахи, і  пахло лісовими ягодами. 
Відв'язавши себе від дерева дівчина полізла вверх. Вона хотіла побачити, що є навколо, і вирішити в який бік їй потрібно йти. 

Вилізла, побачила, зраділа, і пулею злетівши з дерева побігла направо. 
Через дві хвилини перед очима дівчини постало лісове озеро, з прозорою, та на диво, теплою водою. Зараз був початок травня, і холодно було переважно вночі, але тепле озеро в цю пору виглядало занадто незвичайно. Дівчина нахилилась  і розглянула своє обличчя в відображенні води. Підбите око, ще більш опухша губа, та куструбате коротке волосся, це те, що вона побачила, і її настрій різко погіршився. 
Дівчина знову встомила руки в прозору воду і повагавшись набрала рукою води і випила. Смак був приємним, і якимось досить не звичайним. А за мить Аманду почало хвилювати поколювання у всьому тілі, яке на щастя згодом пройшло, і дівчина навіть не помітила, що разом з поколюванням зник і біль в спині та ногах. 
Це було дивно, але в ту мить її не хвилювали такі речі, вона була щасливою, і хотіла розслабитись, та ні про що не хвилюватись принайні цю коротку мить. 
Швидко озирувшись, і нікого не помітивши, юна втікачка,  подумала і прийняла рішення, що просто повинна скупатись. 
Тому швидко скинувши одяг, і залишившись лише в спідній білизні, вона з сяючою посмішкою увійшла в воду. Озеро було не глибоким, тому дівчина з легкістю діставала до дна стоючи в воді по плечі.  Тепла вода приємно щіпала шкіру, і хотілось залишитись тут назавжди, але зробити це дівчина просто не могла, вона знову хотіла їсти. Тому трішки поплававши, втікачка засмучено видихнула повітря, та вийшла з води.
Раптом до її тіла позаду прилипло щось мокре та холодне. 
- Ой,- вскрикнула дівчина і підсприбнула на сімці від страху.
Але коли вона повернулась, то злякалась ще більше, адже її волосся огортало все  тіло, воно було настільки довгим, що з легкістю діставало до землі. 
- Обоже,- крикнула дівчина і схопилась рукою за серце яке здавалось відбивало чечітку.
Змінилась не лише довжина волосся, а й його колір, тепер воно було не каштановим, а русявим.
Згадавши, що вона досі стоїть лише в одній нижній білизні, дівчина поспішила одягнутись. Ледь одягнувшись, через те що довге волосся весь час заважало, Аманда повільно підійшла до води, щоб поглянути на своє обличчя, раптом воно теж змінилось? 
Але нічого незвичайного не побачила, це була та сама Аманда яку вона знала все своє життя. Єдине, що зробила ця вода з її обличчям, це прибрала всі синці, та зробила шкіру гладенькою та блискучою. І не тільки на обличчі, а й по всьому тілу. А ще вона відчувала наймовірну легкість, наче за мить вилікувалась від всіх болячок.
Негаячи ні хвилини дівчина  пішла подалі від цього дивного озера, і забравши свої речі, які залишила під деревом, пішла на південь звіряючись по карманному компасі . Цей компас це єдине, що залишилось від її батька. Дівчина згадала як зовсім недавно ледь не втратила цю дорогу їй річ. 
Вона мила підлогу в кімнаті, яку ділила ще з чотирьма дівчатами, коли він випав з кишені і його підібрала Ната. Та злорадно посміхнулась, і перш ніж віддати його вирішила остаточно принизити Аманду. І їй прийшлось піти і поцілувати заучку Чеда. ( Хлопця з проблемною шкірою на обличчі, в якого постійно з'являлись гнійні прищі, які лопали майже щохвилини). Але щоб повернути свій компас, дівчина була готова на все , тільки щоб не втратити це єдине, що залишилось від її колишного, щасливого, життя. 
Дівчина йшла і згадувала ті щасливі роки. Її батьки дуже любили дівчинку, часом навіть занадто балували. Вона мала все, про що мріяли дівчата її віку, дорогий одяг, люблячих батьків, гарних друзів, та світле майбутнє, яке стало просто кошмарним після смерті її батьків. Померли вони раптово, в звичайній автокатастрофі. 
Мама Аманди, місіс Лакт, разом з чоловіком їхала з корпоративу, коли на них налетіла вантажівка,  водій якої не справився з керуванням, через мокрий після дощу асфальт.
Батько помер на місті, а мати Аманди в лікарні,  через три дні після аварії. 
Дівчинка як тепер пам'ятає, як сиділа на ліжку поряд з мамою. Та була блідою та понівечиною. Все її тіло було схоже на одну велику рану, яка поглина тіло цієї ще досить молодої жінки. Дівчина перевела погляд на прилад до якого була підключена її мама з допомогою великої кількості голок та трубок. Прилад видавав жахливий звук сповіщаючи, що її мама ще бореться з життям. 
На третій день вона прийшла в себе, і Аманда не стримувала сліз щастя, але тривало щастя це не довго. Мамі було важко говорити, і вона сказала лише декілька слів а потім...заснула,  щоб більше ніколи не прокинутись. 
Дівчинка досі пам'ятала цю розмову: