Розділ 1. Заручини

Глава 1. Заручини

   Увечері в п'ятницю в ресторані «Зірка Сходу» було шумно і багатолюдно. Люди відзначали кінець робочого тижня. У головному залі ресторану всі столики були зайняті, було шумно, звідусіль долинали безтурботні розмови людей, які прийшли повечеряти в ресторан в компанії родичів або друзів, чувся безтурботний сміх і приємна музика. У цей вечір не були порожніми і банкетні зали. В одному з них був накритий стіл для різношерстої компанії з двадцяти чоловік. До одного з них, молодика спортивної зовнішності, підійшов метрдотель і щось запитав у нього. Молодий чоловік заперечливо похитав головою. Метрдотель з розумінням кивнув головою і вийшов з банкетного залу. Люди, що сиділи за столом, на когось чекали, не починаючи трапези. Парубок сказав щось чоловіку похилого віку, мабуть, то був його батько, що сидів поруч з ним, встав з-за столу і попрямував у вестибюль.

   Читачеві пора познайомитися з цією молодою людиною. На вигляд йому було років двадцять п'ять. Він був досить високого зросту і гарний собою. Звали його Денис Верига. Він працював у консалтинговій компанії, вирізнявся працьовитістю і відповідальністю. Денис Верига був одягнений в елегантний сірий костюм, білу сорочку, синя краватка була зав'язана бездоганно і гармоніювала з костюмом. Денис нервово озирався на всі боки, шукаючи когось. Він був похмурий, обличчя було спантеличено, немов він вирішував складне важке завдання. До Дениса підійшов його приятель Андрій Ложкін.

   - Ну що, Денисе, прийшла вона? - запитав він у приятеля.

   - Як бачиш, ще не прийшла! - роздратовано відповів Денис. Спізнюється вже на півгодини. - Денис подивився на годинник: - Навіть більше ... На годиннику вже 18:42. Вона спізнюється вже на 42 хвилини. Не знаю, що говорити присутнім в банкетному залі. Люди нервують ... я теж ...

   - Може так статися, що вона ... того ...

   - Чого того?

   - Ну того ...

   - Андрію, не говори загадками! Скажи толком, що маєш на увазі.

   - Я хотів сказати, що може твоя наречена втекла ...

   - Ірина мені ще не наречена. У нас сьогодні тільки заручини.

   - Ну, ось я і кажу, Денисе, може вона передумала пов'язувати з тобою своє життя, тому і не прийшла на заручини.

   - Ірина не така! - рішуче сказав Денис. - Вона б так зі мною не вчинила.

   - Багато ти її знаєш ...

   - Досить. Ми знайомі з Іриною вже три роки. Вона проявила себе як відповідальна людина ...

   - Ось я і кажу! - перебив приятеля Андрій Ложкін. - Ти мене, звичайно, вибач, Денисе, але ти такий нудний ...

   - Я тебе не розумію. Що ти маєш на увазі?!

   - Ну ... такий правильний увесь з себе, тебе нещодавно обрали керівником відділу, завжди знаєш, що говорити, знаєш, як вчинити ... Ось Ірина могла і не витримати цього всього і втекла від тебе.

   Денис схопив приятеля за грудки:

   - Андрію, ти знаєш щось ?! Вона тобі щось казала, чого я не знаю? Говори, до кого вона пішла? Хто він?!!

   - Та нічого я не знаю! Відпусти мене! - мало не закричав з образою в голосі Ложкін. Він вивільнився з чіпких рук Дениса, поправив на грудях зім'яту джинсову сорочку. - Ось, сорочку пом'яв, навіщо питається? .. Я нічого не знаю ... Я просто припустив, що твоя Ірина могла тебе кинути ... тому що ти зануда.

   - Ти, звичайно, Андрію, теж даєш. А ще кращий друг називається! Ні, щоб підтримати мене, так він ще підбурює.

   - Так я тебе і підтримую, як друг.

   - Звичайно, з такою підтримкою друзів і ворогів не треба ...

   - Денисе, не потрібно так нервувати. Жінки завжди спізнюються, це всім відомо.

   - Але сьогодні день наших заручин. Гаразд, можна там спізнитися на побачення, на сеанс в кінотеатр, але затриматися в такий значний для нас день, це вже просто щось таке... У мене немає слів.

   - Знаєш, приятелю, у мене теж немає слів! - категорично заявив Ложкін. - Ось зараз Ірина прийде, я їй все висловлю прямо в обличчя. Всім хочеться випити і закусити, а її все чекають бачте ... Денисе, може ми без нареченої почнемо наш банкет, дуже їсти хочеться ... я прямо після роботи сюди прийшов ...

   - Переб'єшся! Почекаєш, не важлива особа…

   - Ось так завжди! Ти зневажаєш проханням друга, Денисе. Жінки розбивають навіть міцну чоловічу дружбу.

   - Дотепник! Жартівник! Паяц.

   - Хм! Повинен же хтось не падати духом і бути оптимістом в даній ситуації ... О, дивись, твоя пасія з'явилася. Цікаво, чого вона запізнилася?

   - Де... де вона ?! - пожвавішав Денис.

   - Он... я її через вікно побачив. Вона з таксі виходить. Красива така з розкішною зачіскою, в такому ошатному платті... виглядає, просто, як богиня ... Та-ак ... пощастило тобі, Денисе, з майбутньою дружиною ...

   Денис Верига вже не слухав теревені свого приятеля, він побіг назустріч своїй дівчині. Вибігши на ганок, Денис міцно обійняв Ірину і поцілував її, вона засміялася:

   - Ой, Денисе, ти зараз мене задушиш в своїх обіймах ...

   - Все, ти моя, Ирино! Нікому тебе не віддам! Чуєш? Нікому!

   - А я нікуди від тебе і не втечу ... Денисе, я тебе люблю.

   - І я тебе теж дуже люблю, моя Іринка, моє сонечко, мій світлий промінчик. Я так стомився тебе чекаючи, так нервував. Ірино, ну чого ти так спізнилася?

   - Затрималась в салоні краси… Уявляєш, Денисе, там була така велика черга…

   На ганок вийшов Ложкін. Він подивився на закоханих і невдоволено буркнув:

   - О-о!!! Ось вони воркують закохані голубки ... Ідіть уже в банкетний зал, там люди голодні сидять, гості, між іншим, зачекалися вас, вони їсти хочуть. Вже пора всім випити і закусити за молодих ...

   Денис штовхнув приятеля в бік:

   - Та йди ти вже, Андрію, зі своїми дурними висловами.

   - Мої слова не дурні, а дуже навіть розумні. Я теж, між іншим, запрошений гість, і не аби хто серед запрошених осіб, а близький друг нареченого. Мені і належить сьогодні випити більше за всіх шампанського і з'їсти фуа-гра, червоної ікри і устриць. До речі, Денисе, ти замовляв сьогодні устриць. Знаєш, я щось давно не їв устриць.