08.VI.2018

надзвичайно легкий ранок з сніданком у ліжко ( такого сюрпризу батько не робив мені ніколи ) підсмажена яєшня з тостами та філіжанка його фірмової кави за родинним секретом, я ж заглотував їжу, як " з голодною краю".

-Дмитре, потрібно повідомити Ользі, що ти живий, думав над цим?

чому він заговорив саме про неї? невже зараз не є приорітетом мама, сестра та врешті - решт стара бабка, а саме Оля? не розумію. думав над цим та вважаю, що мені не варто вмішуватись в її життя, я для неї мертвий.

-Сину, не мовчи, - ми зустрілись поглядами і я побачив в очах батька тривогу, - мені здається, що я розмовляю з примарою.
- Пробач, тату, - потрібно було перевести тему розмови, - де мама?
- Повезла Алісу до бабусі в село на літні канікули, трохи побуде з нею та сама відпочине, цей рік для неї видався важким..., - наступні слова він бурмотів, щось про те що в неї був випускний 4 - ий клас і її хочуть перевести в іншу школу, але раптом його тон став суворішим, - Не знаю як вчинити правильно щодо твого повернення, як ТИ їй це поясниш.
- Все як є, - відповів.
тоді я отримав ляпаса від Дениса Йосиповича - Романовича.
- Ти знаєш, що її не впустили розпізнати тіло і не дозволили відкрити труни? Як ми до кінця терміну вагітності підтримували маму в лікарні, щоб з плодом було все добре, а вона вперто рвалась на могилу до сина, бо ж священники навіть хреста ставити заборонили? Що ми пережили, коли ти просто накивав п'ятами? А як вона себе картала, що це через неї, бо ж вигнала тебе з дому через ті таблетки для перервання вагітності. І ти паршивцю, зараз смієш заікатись, що "все як є"? Ти й гадки не маєш як це бачити, коли кохана жінка гасне на твоїх очах, а ти не взмозі їй допомогти, бо сам з середини гниєш. Єдине, що вернуло її до життя - народження Аліси яку ти хотів вбити...

його очі налились кров'ю. я ж відложив сніданок у бік і відчув як хтось з середини вириває мій стравохід і стискає легні. я знаю, що наробив дурниць, розумію скільки болю завдав всім, але в той час я вважав це єдиним виходом, бо був загнаний у глухий кут. краще б підтримав розмову про Ольгу, подумав я та відвів свої мокрі очі від батька.

-Пробач сину, попри все я вдячний Богу, що ти живий і повернувся, - виходячи з кімнати батько виронив ці слова ховаючи за ними свої сльози.

не хочу відчути те, що пережили мої батьки. не хочу знати як це, коли ти ростеш на очах і в момент зникаєш в сирій землі. не хочу.

я довго переглядав старі фотоальбоми та відео, натрапив на фотокартки Аліси, де мама зовсім не посміхається. зненавидів себе, бо зіпсував сестрі дитинство. ми з нею не схожі : краса мамина, ніс дідовий ( головне, щоб не його характер ), а лише очі мої.
я вже її люблю та обіцяю захищати.

батько пішов на Схід добровольцем через почуття вини. натрапив на міну, щоб вберегти своїх товаришів взяв її в руку та відкинув в бік - відірвало пальці лівої руки  та пошкодило обидва ока. лікарі заборонили зорову працю, щоб не втратити зір остаточно, а водити автомобіль, тим більше грузовий не зручно. тепер він підробляє охоронцем на ринку в секонд - хенді ( ходить, коли завіз товару та останні дні низких цін ) зарплатня жалюгідна, але відволікає від своєї немічності. для тих хто побував на Сході України лише на паперах та словах привілеї, а так то навіть у громадському транспорті оплачуй повну суму проїзду.

вечоріло. останній поверх мав свій великий плюс - краєвиди. небо горіло. крихітні люди кудись бігли і тепле літнє повітря наповнювало мої легені.
я відчув себе живим.

дзвінок у двері, як дітвора біжу відкривати татові, але на порозі стояла Аліса яка в момент вчинила галас : "Крадії" і захекана мати підбігла та заклякла.

- Алісо, це твій брат - Дмитро.