Зайві

Розділ 5. Мертва точка

"Якщо занадто довго вдивляєшся в безодню, безодня починає вдивлятися в тебе". 
(Ф. Ніцше)

Віка

Незнайомий номер. Чесно кажучи, після того дзвінка з клініки, я лякаюся кожної вібрації на телефоні, уявляючи собі найгірше. Знаю, що поводжуся по дитячому й рано чи пізно я таки повинна буду поговорити з нею на чистоту, проте не зараз. Зараз я до цього точно не готова. Вона начебто передчуває щось й не турбує мене жодними повідомленнями чи дзвінками вже кілька тижнів. Хороша інтуїція, запізнілий сором чи просто випадковий збіг?

- Алло, - приймаю виклик невідомого мені абонента. - Слухаю.

- Доброго дня! Вікторія Бачинська?

- Так, це я...

- Це Дмитро, психолог. Ми з вами спілкувалися в месенджері щодо терапії. Скажіть, будь ласка, вам це ще актуально?

- Так, звісно, - з полегшенням видихаю я, радіючи цьому потенційному джерелі світла в кінці мого безпросвітного тунелю.

- Прекрасно. Можу запропонувати вам цю п'ятницю, шоста вечора. Вам буде зручно?

- Думаю, так, - радісно погоджуюся я. Вже за якихось неповних три дні я зможу врешті поділитися з кимось цим своїм наболілим тягарем... З Марчиком хтось точно мав би змогти посидіти: як не моя мама, так мама Андрія.

- Чудово! Тоді до зустрічі, Вікторіє! І не забудьте прихопити свої записи, про які ми з вами говорили.

- Обов'язково! Дякую дуже! До побачення! - ця розмова додає мені сил: я навіть починаю посміхатися.

Нарешті все це зрушило з мертвої точки. Може, мої страждання й моє нескінченне ниття невдовзі зможуть припинитися або принаймні трансформуватися у щось адекватніше. А то ці постійні соплі перебір вже навіть для мене...

Невпинне копирсання в своїй голові, в думках, в спогадах, в почуттях. Моментами мені здавалося, що я перетворилася в якусь гуманізовану обчислювальну машину, аналітичний процес якої ніколи не закінчиться. Не залишилося жодного спогаду за ці два роки наших стосунків, який я не розібрала на пікселі в своїй голові. Перебрала кожну нашу зустріч, спочатку вдвох, потім втрьох...

І якщо наші особисті спогади навіювали якусь романтичну ностальгію, від чого навіть виникало бажання повернутися в ті, здавалося, щасливі часи, то всю життєву стрічку після її появи в нашому житті хотілося стерти в порох. Злість, на яку я ніколи не думала, що здатна, зашкалювала, затуманюючи здоровий глузд, міняючи кут сприйняття минулих подій на діаметрально протилежний. Як я могла так довго не помічати очевидного..?

Вона надто часто навідувалася до нашого дому - це факт. За моїми підрахунками її візити  траплялися щотижня, ніколи не рідше. Спочатку, це були суто лікарські чек-апи, які поволі почали переростали в душевні посиденьки за чаєм. Потім, коли потреба медичного нагляду зникла вона стала приходила просто як знайома: підтримати молоду маму, погратися з малюком, розрядити день бабака.

Офіційні білі халати змінилися витонченими жіночими образами, доволі відкритими й відвертими, незважаючи на явно не найтеплішу пору року за вікном: кінець осені того року виявився доволі прохолодним та вітряним. Моя клята бездоганна пам’ять несанкціоновано закарбувала мало не кожен той образ. То сукня на запАх з відкритою спиною й колготки в сіточку на додачу, то джинси, які тріщали по швах на налитих бедрах й в'язаний светр з надто вже великими дірочками в зоні грудей.

Після хрестин, з приходом спекотних днів, аутфіти теж погарячішали. Почалися обтягуючі топи, короткі шорти, міні-спідниці, майки без білизни, які ледь трималися на плечах, сукні, що розвівалися при найменшому вітерцю. Ну і не варто забувати про манікюр, макіяж, укладку і решту жіночих фішок саморобної краси, якими вона вміло й настирно користувалася. Як я раніше могла не помічати такої кардинальної зміни?  А чорт його зна!

А ще оте дихання приглушене, погляди з-під опущених вій, які вона постійно кидала в сторону Андрію, тихий голос, який заставляв його нахилятися поближче, щоб розчули її безцінні репліки.

- Ой, я щось затрималася, - неохоче підвелася вона з нашого ліжка, поправляючи свої короткі шорти, акцентуючи цим на них ще більше уваги.

Хоча, куди ще більше... І чому ми тільки завжди розмовляли в спальні на нашому ліжку? Щоб бути поближче до масіка, який там спав на мені чи просто бавився? Не даремно ж кажуть, що не варто запрошувати чужих у свою спальню, навіть просто так! Хоча, тоді ж її ніхто не вважав чужою-то! Ким завгодно, але не чужою...

- Тебе підвезти? - одразу викликався тоді Андрій.

- Оо, - її губи задоволено округлилися, погано вдаючи здивування. - Буду дуже вдячна, якщо тобі не напряжно, звісно.

- Та ні, тут в принципі недалеко. Машин зараз небагато.

- Тоді ми поїхали, бувай Вік! - мило помахала мені тоді вона на прощання. Яка ж лукавість!

А ще та ситуація з бойлером... Як я про це не згадала одразу? То була взагалі комедія, точніше трагікомедія, з огляду на теперішні обставини... Нещасна дівчинка, яку київські комунальні служби так неочікувано, з новинами ми взагалі не дружимо, обділили її гарячою водою. Це було теж після хрестин, до речі. Схоже, те святкування виявилося для неї точкою неповернення, заставляючи її прискорити втілення своїх диявольських планів.

- Вікусь, а можна сьогодні до вас прийти? - запитала вона тоді рутинно по телефону, на що я, звісно, погодилася. Як можна бути проти візиту подруги, особливо, зважаючи на мій аж надто вільний соціальний календар, настільки, що я раділа будь-якій нагоді поспілкуватися з людьми ззовні?

- Слухай, Вік, а можна я трохи обнаглію і скористаюся вашою ванною..? - без тіні сорому поцікавилася вона тоді.

Я з дурості дозволила, лиш трохи здивувавшись такому нестандартному проханню. Ніякого підтексту чи чогось подібного в такій просьбі я і близько не побачила. Ну подумаєш людині надоїло гріти воду в каструлях й поливатися горнятком? Цілком зрозуміло. В студентські часи приходилося так робити неодноразово, тож з власного досвіду пам'ятаю наскільки малоприємним є таке заняття, особливо для такої як вона, яка з дому завчасно всі свої баночки краси притягнула...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше