Куди?

Завжди є привід для вбивства людини

Альбер Камю

  Тараса вже кілька днів турбувала спина. Нестерпний біль пронизував все тіло, а йому ж лише тридцять два роки, далі почнуть ноги терпнути та тиск підвищуватись. Перспективне майбутнє, ось яке воно, більше ніж це радує робота в нічну зміну, виникає відчуття, що вона ніколи не закінчиться. Чоловік неспокійно дрімав на кушетці в місцевому медпункті, де досі панувала радянська атмосфера. З вікон дуло протяжним вітром, від якого йшли мурашки по тілі. Да…ніч сьогодні непроста: двічі швидка їздила до одинокої бабусі, в якої періодично сталися сильні спазми серцевого м’язу, і на місце аварії, тут вже серйозніша справа, як-не-як через погоду дві машини врізались одна в одну, на щастя, обійшлося лише середніми травмами та переляком водіїв. А потім знову до тієї ж бабусі, яка, на жаль, померла.

  Праця фельдшера не продуктивна, не високооплачувана, не стабільна, але вкрай важлива. Ви думаєте, що найгірше дістається судмед-експертам? О ні, повірте, порівняно з медиками, котрі надають першу допомогу, це квіточки. Слідчий бачить лише труп із причиною смерті, а фельдшер – чує нелюдські крики нещасного та найстрашніше, дивлячись в очі рідним констатує кінець. Важко уявити, що вони відчувають, розуміючи, що не врятували потерпілого, не змогли допомогти. Багато хто хоче бути лікарем, поважно ходити в білому зручному халаті та приймати пацієнтів у особистому кабінеті, а хто погодиться на майже нелюдський графік праці. Постійний недосип, нервовий стан, стреси та можливість підчепити зараження якимись хворобами при контакті, небезпека, адже команда швидкої не знає напевне, що чекає їх за зачиненими воротами, у неосвітлених під’їздах чи за поворотом вулиці, тим не менш вони завжди готові, немає значення день чи ніч. Їхні імена не рясніють в заголовках новин, про них не говорять по радіо – це приховані герої, які перебувають в тіні, але саме від них залежать наші життя.

  Ввімкнулась рація. Чиїсь ніжний жіночий голос назвав нову адресу виїзду. Тарас неохоче прийняв виклик і пішов до машини.

- Куди? – сонно запитав водій.

- Троєщина. Вулиця Пожарського, - відповів напарник.