Спектакль окончен

Люди – єдиний вид на землі, який умисно вбиває представників свого виду для особистої вигоди…

Джордж Деніс Патрік Карлін

Ледь помітні ранкові промені тільки-но зійшли на землю. Хтось досі солодко спав, поринаючи в загадкові сни про щасливе майбутнє, навіть собаки не сміли тривожити околиці своїм виттям. Високі дерева, покриті снігом, легенько похитувались від свіжого подиху повітря. Однак, все-таки хтось вже стояв на ногах, зокрема й на вулиці Пожарського. Шалений крик жінки розбудив всіх мешканців, які одразу зірвалися зі своїх теплих постель, але після того, що їх довелось побачити, про сон можна забути. Першими на допомогу кинулися сусідки, які щойно зрозуміли що сталося, пошкодували про свій вчинок, після їхнього приходу криків стало ще більше. Вони змішалися із гіркими сльозами та хрипкими проханнями про допомогу. Потім з’явилися чоловіки, які в паніці не могли знайти своїх дружин. Почалася величезна тиснява, люди штовхали одне одного, це єдине, що вони могли зробити в той час. Всім не терпілось дізнатися,в чому проблема. Раптом хтось з натовпу кричав на інших, аби ті дали дорогу швидкій. Інший чоловік відводив сусідів від місця подій і наказував нічого не торкатись, щоб не залишились сліди. Ще один кинувся в будинок. Гучний сигнал сирени ще більше налякав людей. З різким поворотом прямо на задній двір заїхала карета з медиками.

- Так багато людей, - здивовано сказав Тарас Слюсар.

Його водій Максим тільки фиркнув.

До авто підійшов наляканий незнайомець, який прагнув чим душ покинути те прокляте місце. Він як тільки міг пояснив чоловікам причину їх приїзду, постійно вказуючи на парадний вхід. Слюсар вирішив не витрачати часу й зайшов у будинок через запасний хід біля великої арки. Стіни в середині не могли заглушити шум і галас. Фельдшер й не помітив як спітнів від переживань, дивно, з ним таке не часто траплялося, хіба що… лише в одному випадку Тарас відчув дискомфорт і зараз не на жарт злякався. Не було часу розглядати картини й столи в домі, можливо, саме в цю секунду помирає людина. У просторому коридорі тіснились посторонні, хто дивився, хто бідкався, а хтось бігав по кімнатах у пошуках аптечки. Він швидко їх розігнав і присів щоб оглянути потерпілого. Раптом Слюсар завмер. «Господи, невже мої відчуття мене знову не підвели?» Медик негайно взявся надавати першу допомогу, просив покликати водія. Малеві бинти нічого не давали…Кров…Кров! Вона була скрізь, на сходах, на підлозі, на дверях, на людях. Розтерзане тіло молодого чоловіка лежало на порозі будинку. Фельдшер спробував натиснути на грудину, від чого кровотеча стала ще більшою. Він припустив, що поранень є кілька в районі грудної клітки. Поки один розрізав одяг інший накладав пов’язки, які не давали жодного результату, кровотеча занадто сильна, занадто… Чоловік глянув на обличчя потерпілого – розширені помутнілі зіниці, синюшність шкіри та губ, мертві плями - з тіла повільно виходив дух життя. Тарас глянув на маленьку жінку з повними очима сліз, яка стояла віддаль від усіх, він мусив це зробити, мусив сказати:

- Мені шкода. Ваш чоловік помер, - звіряючись із годинником, додав: - Час смерті 5:07, 6 лютого 2019 року.

Все закінчилось так само раптово як і почалось. Через кілька хвилин приїхала поліція і відправила зляканих людей по домівках, водій швидкої спокійно похрипуючи чекав на напарника, поки той давав свідчення, а над тілом стояла вдова, пильно вглядаючись у вже пусті очі свого бідолашного чоловіка.