Сміття

- Аналізи не дали нових результатів, хіба що ось це, - Оксана вивела на головний екран фото документа з набором цифр та статистикою, - на одязі потерпілого було знайдено частинки нітрилу.

- І який толк з нього, це прості рукавиці. – сказав зневажливо Василь, стоявши поруч і підпершись під стіну.

- Це робочі рукавиці, - Оксана простягнула перед ним праву долоню, а лівої візуально показувала, про що говорила. - У яких половина з нейлону, а інша частина, там, де пальці з нітрилу. А в гаражі Кирила ми знайшли тільки бавовняні, з добавкою поліестеру.

    Вона поклала руки на коліна і відвернулась до екрану, ще раз сподівалася розгледіти нову інформацію.

- Вбивця міг купити їх в будь-якому магазині, або наткнутися в гаражі.

- Міг, але я помітила ще дещо. – вона підійшла до шафки і витягнула теку з документами, перегортаючи сторінки зупинилася на потрібній і передала її Василю. - Ні в будинку, ні в гаражі, не було жодного натяку на ремонтні роботи, навіть взяти, ті ж самі рукавиці господаря, вони майже нові, можливо, одягнені один раз. І ще одне, я не знайшла вапна в гаражі. Аналіз, на який я подала запит, не одразу розпізнав мікрочастини, проте мені все ж вдалось визначити, що на рукавицях, які до речі, були явно зношені, присутній гідроксид кальцію.

    На останніх словах вона особливо наголосила. Петренко, нахмурившись, водив пальцем по рядках. Закінчивши читати з байдужим виразом обличчя, згорнув теку.

- До чого ти ведеш, скажи нормально, я ж не люблю, тої хімії.

- Ох, - зітхнула Оксана, вона очікувала насиченого діалогу, а насправді їй здавалося, що вона таки справді на уроці хімії у школі, - я маю на увазі, що ваш вбивця працює з вапном, скоріше всього на будівництві.

- Зараз зима, яка будівництво.

- Внутрішні ремонти. – Оксану це почало відверто злити. Розвівши руки сказала: - Звідки я знаю, це вже ваші проблеми, моя робота це коперсатися в аналізах, а твоя шукати.

    Вони обоє зрозуміли, що перейшли вже на особистості. А це не добре. Ні він, ні вона не хотіли руйнувати ці стосунки. Те, що між ними, було природно. Без зайвих слів, чи непорозумінь. Це не дружба і не симпатія. Це дещо інше, коли людям просто комфортно одне з одним, коли вони не зобов’язуються бути відповідальним ні перед ким. Зазвичай, до таких людей не дзвонять через проблеми, вони самі приїжджають до вас, мовчки, тихо допомагають і йдуть.

- Добре, я зрозумів, вибач. – Василю стало соромно за себе. Він підійшов до столу і занурив голову до грудей.

- Та ні, це я сьогодні не в гуморі, не звертай уваги. – Оксана відчула, що ніяковіє. Зібравшись, вона повільно підійшла до нього і перевела тему розмови: - Ти ж розумієш, до чого це все веде?

- Я не… - Петренко підняв голову і зітхнув. - У нас є вбивця, але який його мотив – невідомо, у нас є підозрюваний, у якого, на диво, є мотив, проте я точно впевнений, що він тут ні до чого. От просто, чуйка. Знаєш, є такий тип людей, я їх називаю Кроти. Вони вилізли, нарили кучу і бігом ховаються – оце він. Ходив, кричав, як нас всіх посадить, які в нього адвокати, а зараз…

    Він розвів руки і зімкнув губи. В загалом, це правда, вся ця метушня навколо сім’ї заплутала слідство, тільки зараз почали проявлятися, якісь деталі.

- Чому ти такий впевнений? Я не кажу, що сам вбив, але міг когось підіслати.

- Та де там, в нього є алібі, учора ми провели офіційний допит, і виявили одну дуже цікаву деталь. – чоловік вперше усміхнувся.

- Що ти хочеш сказати? Якась брудна білизна? – патологоанатом заклала руки за спину.

- Готель «Шик», кімната 147 … для двох осіб Горобчука Олега і молодої брюнетки.

- О, - Оксана явно булла не в захваті від почутого, проте її не цікавили подробиці. – Він зізнався?

- Обпікся буквально кілька днів тому, хоча він добре це приховував, ми вистежили його картку і не думаю, що красива сукня розміру S для його дружини, ну і звісно букет троянд. Йому, явно, не до зятя.

- Або ж Кирило дізнався про це і шантажував, в результаті чого зникли всі документи.

- Якби Кирило і справді дізнався про походеньки, то ніколи в житті не шантажував би його, а навіщо, який сенс? Він і так втер тестю носа, більше того, виявляється, потерпілий допомагав рідні, особливо тринадцять років тому, коли відбувся скандал з махінаціями і фірма ледь не зазнала банкрутства. Тут як тут, з’явився майбутній зять. І в результаті, вийшло так, що Горобчук винний Кирилу.

- Тоді в мене дійсно не має жодних здогадок, - Оксана оглянулася назад, її відволік шум за дверима, до кабінету увійшла Корнійчук.

    Вигляд у неї був не дуже, проте поява цієї жінки могла хоч на кілька хвилин послабити напруження між нею і Василем.

- Так, і обов’язково перевірте чи була вона, до того випадку, в лікарні, або зверталася у швидку.

    Дарина стала по серед кімнати, наче це вона тут хазяйка, розкуйовджене волосся від вітру ніяк не слухалось. На зім’ятому пальто виднілися затерті плями, а по очах читалася істерика і радість водночас. Вона запхала руки в кишені і заспокійливо видихнула.

- Я скоро роздвоюсь. – випалила Корнійчук. – Я щойно була на іншому кінці міста, потім рятувала цю Інночку, яка довела мене і до сказу, і до шоку. Ні, спочатку вона мене налякала до кісточок, а вже потім розізлила. Не встигла я набрати тебе, - лейтенант кивнула на Петренка, - тут бігом дзвонять з лабораторії. «Вже їдьте бо без вас ніяк».

   Оксана і Василь переглянулися між собою, такою вони Дарину ще не бачили, принаймні, не знали, як реагувати на її стан і чи був він доречний. Хоча Корнійчук явно не про це зараз думала.

- Добрий день, як ваше здоров’я.

    Дарина стояла на порозі у Ганни, яка від здивування роззявила рота, така несподівана гостя застала її зненацька. Чесно кажучи, Корнійчук сама від себе не очікувала такого, буквально за кілька хвилин знайшла адресу і подалася туди. Що вона хотіла від цієї зустрічі? Бідолашна покоївка зізнається, що спокусилася і взяла прикраси, а про шкатулку збрехала, щоб відвести очі. І що тоді? Доведеться починати усе спочатку.