Частина 2 "ЗАКИНУТІ КАТАКОМБИ"

Це був 2 день нашої експедиції. Всі були плюс мінус бодрими, ми вирушили далі. Серед експедиції ми просто напросто блукали, серед тих страшних катакомб. Запас їжі, води, та арсеналу був на високому рівні. Тільки там було холодно і темно. Штучні ліхтарі добре освітлювали ці дивні, яка не піддається законам логіки, катакомбам. Ми знов почали балакати, і серед діалогу нам офіцер Олексій відкрив велику для мене таємницю. Було кілька версій для яких Катакомби були призначені : одна ціль - була захистити людей від ядерної війни, зробивши підземне місто. Друга - для скажених експериментів над людьми. А третя сама найстрашніша для мене - було побудувати світ мертвих там, тобто побудувати цвинтар в них. Час, здавався йшов то незамітно швидко, то навпаки. Ми нічого цікавого там не знайшли. Лише ці дурні коридори. Підходила 18:00. Ми подали сигнал безпеки, і пішли дальше. Тільки там вже все було по цікавіше... Ми блукали і так зайшли далеко, що мені почався виднітися туман. Я запитав в своєї команди, чи в одного мене туман в очах? Всі відповіли ні. Він появився з нізвідки. Тепер видимість стала гіршою. Через кілька годин ми знайшли посеред довгого, непрямого коридору двері та кілька широких тунелів, які вели у темноту. Але ми звернули в першу чергу увагу на двері. Це були тяжкі, дубові двері. Ми окуратно відкрили їх і зайшли. Там ми побачили то, від чого я чуть не блюванув : там був лежачий скелет, з обгладеними кістками, та кров'ю, яка лишилась на ньому. Саша: Фу, яка гидота! Олексій: це ж треба! Це дуже погано! Ми найшли тут недавній труп, так як біля нього літають мухи, а це означає що тут ми не єдині! Тут ходять десь поблизу. Володя: але як ми тут будем спати? Тут такий сморід! Я: нема вибору, доведеться його винести.  Ми подали сигнал спецслужбам про скелет людини. Олексій: сер прийом! Тут у нас труп, який обгладений до кісток! ГСБУ: Скиньте нам фотографію. Хм... Жах! То не може бути. То яким момстром треба бути, щоб таке натворити. Доставте нам скелет і ми зробив експертизу. Олексій: добре! Я відправляюсь з Сашою. А ви лишайтесь тут! Я: Ок. Удачі вам пацани. Вони взяли скелет і пішли його відносити до служби. А ми з Володькою включили одиколон і пішли обшукувати кімнату. Ми знайшли невеличку полку, на якій лежали непотрібні речі. Але найцікавіше було те, що ми найшли стілець та стіл, на якому лежала груба свічка та якась листівка. На цій листівці був почерк нашої людини! То не нагадує на почерк 19 століття. На ній писало:

        День 8....Тут холодно і сиро. Свічки закінчуються. Господи поможи мені...         Вам не треба було сюда йти...

Ми з Володимиром офігіли і почали обшукувати кімнату, но нічого не найшли. Ми розбили тут палатки і вирішили переспати. Запалили газову горілку та цю свічку, яка добре нас обігрівала. Кімната була просторою, напевно тут хтось жив, так як тут було чисто. Я закрив дубові двері та прикрив їх стільцем, щоб потім не відкрились. Була уже 22:30, Володька сказав що дуже хоче спати, тому я був на варті пів ночі. Я сидів серед холодної, вологої кімнати, з обрисканих кров'ю стін, які були покриті сильніше мохом, капала вода, був невеликий туман в очах, та легкий страх, бо ти годинами сидиш, дивишся на свічку, яка ледве ледве освітлює кімнату. Повна тишина, тільки цю тишину час від часу перебивав хроп Володьки. Я сидів, та думав що пройшла вічність. На щастя, половина ночі пройшла спокійно, до того моменту поки мені не захотілось вийти в туалет, всештаки я це зробив, но було страшно. Після цього Я розбудив напарника, а сам поринувся у глибокий сон...