Закохані з Лейденсу, але хтось із них мертвий

глава 2

Глава 2

«Що йому треба від мене?» - питала у себе я, спускаючись сходами до низу. «Я надіюсь, це не дуже серйозно»

Коли я вже підходила до кабінету нашого директора, я помітила містера Нільсона – нашого шерифа, який бурно вів бесіду з своїм колегою. Коли він помітив мене, то одразу ж заговорив:

- Це ви Вільма Баєрс? Заходьте в кабінет містера Конора, потрібно поговорити.

І він разом зі мною зайшов в назване вище приміщення. Я була у цьому кабінеті двічі: перший раз, коли розбила вікно у класі математики, а вдруге сьогодні. За великим столом сидів наш директор – Маркус Конор. Як завжди спокійний та врівноважений. Хоча, як мені здавалось, у цьому тихому болоті ще ті чорти водяться. Та це не було так важливо у цей момент. Мене хвилювала присутність шерифа.

- Вільмо, сідай, містер Нільсон задасть тобі декілька запитань. Постарайся відповісти на них максимально чесно, - озвався до мене директор.

- Так, міс Баєрс, чи знайомі ви з Монікою Олейн? – запитав у мене шериф.

- Просто Вільма, будь ласка, - я не любила, коли мене так строго називають, - Ми з Монікою були подругами, хоч і не дуже близькими. Розумієте, вона була трохи..ну..нудьгуватою, - продовжила я, а потім додала: - Не знаю, чому вона саме так вирішила вчинити. Мені здається, її вбили..

Після цих слів шериф підняв одну брову і поставив ще одне запитання:

- Добре, Вільмо, скажи ще, будь ласка, у яких стосунках ти була з Монікою?

- У достатньо хороших. Зачекайте, ви підозрюєте у чомусь мене? – тільки зараз до мене це дійшло.

- Ні, це звичайна процедура допиту людей, які можуть знати щось більше про Моніку. Останнє питання. Чи були у  Моніки якісь вороги і чи не була вона у когось закохана?

- Ворогів точно не було, а от кохання… Не знаю ..Ми не говорили з нею на цю тему..

- Добре, дякую тобі, Вільмо. Ти можеш бути вільною. І ще одне, - зупинив мене містер Нільсон, коли я вже відкривала двері кабінету, - передай своїм однокласникам та й взагалі всім, кому зможеш, що сьогодні на третю збори у актовому залі. Усім бути обов’язково!

- Добре, містере Нільсоне, передам..

 

Коли я виходила з кабінету, чиясь сильна рука схопила мою і потягла вбік.

- Що він у тебе хотів? Кажи! – питав у мене Айзек Нільсон, син шерифа Нільсона і ще один мій однокласник.

- Відпусти мою руку! – крикнула я, і коли юнак це зробив, я продовжила: - ставив мені питання про Моніку. До речі, сьогодні в актовому на третю зроби, усі мають прийти…А навіщо тобі ця інформація?

- Розумієш, мій старий мені нічого не розповідає. А я не вірю, що це все прості самогубства. У народі говорять: «Один раз – це співпадіння, а два – це вже доля». Я не можу просто сидіти, коли десь по вулиці ходить серійний вбивця..

- То чому б тобі не поговорити з батьком? – питаю у Айзека я.

- Ех, Вільмо, тобі не зрозуміти…- сказав і пішов у сторону їдальні Айзек.

«Блін, навіщо я про це ляпнула. Усі знають, що їхні стосунки, після смерті місіс Нільсон різко погіршились. Стоп, чого я тут стою. Треба знайти Нору і сказати своїм однокласникам про збори»

            Віднайти Нору було не складно. Вони сиділа у відпочинковій залі разом з іншими нашими однокласниками.

- Привіт всім, з ким ще не привіталась! – сказала я, сівши на диван поряд з Норою і одразу ж мій погляд впав на Адель і Отто, які, тримаючись за руки, сиділи навпроти мене.

- Що у тебе хотів директор? - запитала моя однокласниця Ліза, яка весь час підлещувалась до мене та й до всіх загалом.

- Нічого особливого. До речі, сьогодні на третю збори в актовому. Явка обов’язкова.

- Блін, жаль, ми з Отто вже збирались на романтичне побачення. Правда, котусику? – промовила Адель.

- Не перебільшуй, - мовив до неї Отто, не відводячи погляду від мене.

Подивившись ще декілька хвилин на ці телячі ніжності, я взяла за руку Нору і повела її в бік туалетів.

- Знаєш, я не вірю, що Моніка вмерла добровільно..

- І що ти збираєшся робити? – спитала у мене Нора, поправляючи свій ніжний макіяж.

- Може, до чорта цю поліцію? Можливо мені варто самій провести це розслідування?

- Подружко, ти з дуба рухнула? – запитала в мене ошелешена подруга, - нехай такими справами займається Нільсон. Будь ласка, не лізь у це чортове болото. Ходімо на збори.

 

У актовому залі було людно. Ми ледве знайшли собі вільне місце. Доведеться сидіти біля містера Айзона.

- Блін, шериф тут. Я надіюсь, ми не будемо слухати лекцію про шкоду наркотиків, - промовила до мене Нора.

- Дорогі учні та учениці нашої школи, - мовив в мікрофон містер Конор, - ми зібрали вас тут, щоб обговорити важливу тему! Будь ласка, поводьтесь спокійно! Не забувайте, що ви, в першу чергу, люди, а тоді вже учні, - сказав наш директор, - містер Нільсон, прошу вас до мікрофона, - і вступив місце шерифу, який стояв біля нього.

- Хлопці та дівчата. Ви знаєте, що цього ранку мертвою було знайдено вашу колегу – Моніку Олейн. З нею сталось жахливе – вона вчинила самогубство…

- Блін, лиш би це не була лекція на тему суїциду, я ж вмру з скуки, - говорила до мене Нора, але я її не слухала. Мій погляд був прикутий до нашого директора, який якось дивно відреагував на слово самогубство.

«Можливо, він до цього причетний?» - спитала сама у себе я.

- …тому ми, з великою неохотою, встановлюємо у нашому містечку комендантський режим!

- Що? – вирвалось у Нори, - а як же вечірка на мій день народження?

- Протестуємо! – кричали якісь голоси з задніх рядів.

- Чому саме зараз? – ще чиїсь голоси з передніх рядів.

- Будь ласка, діти, дотримуйтесь тиші! – заспокоював нас директор, - поводьтесь як люди, а не як дикі звірі!

- Отож, - продовжив Нільсон, - дітям, від 7 до 18 років буде заборонено покидати територію свого будинку з 19.00 до 7.00. За порушення правил, вашим батькам доведеться сплатити штраф – 100 доларів США. Це – мінімально. Дальше – більше.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше