глава 26

Я проснулась в 5 ранку. Це дуже незвично для мене, бо я ще та сплюха. Але сьогодні щось велике у лісі вмерло. Мені приснився якийсь дивний сон, який здався мені абсурдним. Мені приснилась Моніка, яка сиділа за шкільною партою і весь час бурмотіла якісь слова, дивлячись при цьому на мене.

«Може це дух Моніки переслідує мене? Хоча ні, всі ці штуки - повна дурня»

Але заснути я більше так і не змогла. 

Ближче до восьмої я привітала Нору, піднялась з ліжка і пішла в душ. Після нього я довго вибирала, що мені вдягнути, аби сподобатись Отто і зрозуміла, що у мене немає нічого підходящого.

- То пошукай щось у маминій шафі! – крикнув мені тато, коли я сказала, що хочу на шопінг у Ріверран, - повні шафи одягу, а вам постійно мало!

В школі день пройшов достатньо швидко. Нора була відсутньою, адже готувалась до вечірки і, звичайно, мало хто хоче йти до школи в такий святковий день. Мені не було нудно, адже я весь шкільний день провела з друзями. Запросила їх до Нори на вечірку. Карла чемно відмовилась, Айзек сказав, що подумає, хоч я була впевненою, що він не прийде, а Бобі взагалі не був присутній на уроках.

Вдома я відчула, що дуже хочу спати.

«Ненавиджу свій організм, але до вечірки ще 3 години, а я посплю максимум 2»

Я міцно заснула і навіть не запідозрила, що помилково поставила будильник не на сьогоднішній день, а на завтрашній.

Пробудилась я так же раптово, як і заснула.

«Чорт! Я вже годину як мала бути там!»

Глянула на телефон. 7 пропущених від Нори. Я передзвонила їй і попередила, що «трішки» спізнюсь.

Для цієї вечірки у мене був особливий наряд, який я запланувала одягнути ще багато місяців назад. Мій вибір впав на бордове атласне плаття на запах, яке було мені трішки вище колін. Цей колір дуже личив моїй блідій шкірі. Під цю сукню я зробила легкі локони та нюдовий макіяж. Губи намалювала такою ж помадою, як і моє плаття. Я, вперше за весь час, подобалась собі в дзеркалі.

«Хоч раз в рік буду схожою на дівчинку. А то постійно в темних кольорах. Хоча ні, сьогодні не виключення. Я візьму свою шкірянку»

Вибігла з дому і швидко пішла в бік дому Нори, який був далеченько від мого. Коли була за км від нього, то вже чула музику.

Будинок Нори не був вишуканим, а простим і звичайним. 2 поверхи, кімнати по розмірах не великі, а достатньо малі. «Родзинкою» її дому була вітальня-студія, у якій були панорамні вікна, які виводили нас на заднє подвір’я, де був розміщений великий басейн. Літом ми постійно плавали у ньому, або ходили на річку.

Я знала, як зайти в будинок через «чорний» вхід, яким постійно користувалась, але сьогодні вирішила йти через парадні двері. На передньому подвір’ї було багато людей і я старалась вітатись зі всіма, кого знаю. Гучно грала музика, а гірлянди, які ми чіпали вчора половину дня, сьогодні були особливо красиві.

Я зайшла в середину приміщення і почала очима шукати Нору. Тут також було багато людей, які насолоджувались музикою, їжею та розмовляли між собою.

- Вільмо, ну нарешті! – по сходах до мене спускалась Нора.

Я відкрила рот від захвату. Вона була просто чудовою! Золота блискуча сукня, яка вгорі була на бретельках і довжиною міді, дуже личила Норі і підкреслювала її красиву фігуру. Її кучеряве від природи волосся було заплетено в пучок.

«Як їй це вийшло заплести?»

А на її шиї красувалось золоте кольє.

- Ще раз вітаю з днем народження! – підійшла до неї я і міцно обняла.

- Я думала ти вже не прийдеш.

- Дурненька, - відповіла їй усміхнена я, - я такого не пропускаю. Тримай подарунок. Я дуже затупила, коли не подарувала його тобі раніше.

Нора глянула на ці духи і від щастя обняла мене ще сильніше.

- Це ті, про які я вже давно говорила! Дякую!

Я хотіла довше з нею побути, але тут до будинку зайшло ще декілька гостей.

- Вільмо, віднеси, будь ласка, свій подарунок у мою кімнату. Я відлучусь ненадовго, - і моя подруга відділялась у натовп, одночасно отримуючи компліменти про свій зовнішній вигляд.

Я швидко піднялась на другий поверх і зайшла в потрібну мені кімнату, яка була розташована в самому кінці коридору. Пройшло 2 години від початку вечірки (я дуже запізнилась, тому на годиннику вже було поза 22.00) і саме зараз, за моїми підрахунками, мала початись справжня Норина вечірка. Я поставила свій подарунок між іншими і зняла верхній одяг.

Вийшовши назад в коридор, я відразу помітила знайому постать. Отто наближався до мене, а я усміхнулась йому у знак привітання. Хлопець накинувся на мене з пристрасним поцілунком, прижавши до стіни. Я намагалась його відштовхнути, але тиск і сила його тіла не дозволяла мені цього зробити.

- Отто, а якщо нас хтось побачить? Тут зібралась чуть не половина Лейденсу! – дорікнула йому я, коли нарешті змогла вивільнити свої губи. Я все ще стояла спертою до стіни.

- Та плювати на них. Головне, що тут немає моєї сестри і когось з твоїх родичів. Та й подивись, - Отто показав рукою направо, - тут нікого немає. Лише я, ти і твоя краса.

Він щиро усміхнувся.

- Ти дуже красива сьогодні.

Тепер вже я поцілувала його, перед тим вивільнившись від його «пастки» і сперши хлопця до стіни.

«Тепер я буду головною, а він підопічним»

Хлопцю сподобалась моя рішучість і я розуміла, що він усміхається.

Я ще довго його цілувала, допоки не зрозуміла, що пора закінчувати. Наостанок я міцно його обійняла.

- Ну все, хватить ніжностей, - сказав Отто і безобідно відштовхнув мене. Я засумувала.

- Не кисни, - сказав хлопець, стираючи з свого рота мою помаду, - тобі, до речі, також варто поправити макіяж.

На цих словах він спустився сходами до низу. Я швидко побігла у ванну. Знайшла Норину міцелярну воду і змила нею повністю свої губи. Витягнула з невеликої сумочки помаду і ще раз нанесла її. З очима все було в порядку.

Я саме спускалась сходами до низу, коли почула голос Нори: