Закохані з Лейденсу, але хтось із них мертвий

глава 32

Ми уважно розглядали фотографії, які йшли одне за одним, як течія річки. Світлини були різного характеру: найчастіше – фото конспектів, домашнього улюбленця і улюбленої співачки. Було декілька фотографій виключно з нею (навіть інтимного змісту), але і це нам нічого не дало.

Ми сиділи в нерозумінні.

- Давайте переглянемо ще раз, - запропонувала я, коли стрічка галереї знову дійшла старту.

- Вільмо, в 4 раз? – відповів Айзек, - бачите, нічого немає.

- А може ми пропустили якусь деталь? – не здавалась я.

- Ні, немає сенсу це робити заново, - Отто поставив свою руку на мою, аби підбадьорити мене, - звичайні фотографії. Все.

Усі зразу же посумнішали. Єдина Карла намагалась залишатись з надією на краще.

- Давайте не будемо втрачати нашого ентузіазму. Так, можливо, ці фото не дали нам нічого нового. Але це не біда, адже Монреаль ще не все відкопав. До того ж, у нас є й інша справа – бункер.

Почувши про бункер, ми знову стали в стійку і почалось бурне обговорення. Бобі ще раз коротко розповів нам усе, що було з ними днем.

- Отже, нам потрібно когось такого, хто міг би пролізти у цю трубу, - зробив висновок мій хлопець.

Ми кивнули головами у знак згоди.

- А що далі?

- А далі ця особа, хто пролізе, піде у «розвідку». Це, звичайно, ризиковано, але я думаю біди не буде, - говорив впевнено Айзек, - питання в тому, хто полізе. Можете когось запропонувати?

- Здається, так, - відповіла спокійно я.

 

Наступного дня, після школи, я, Отто і Айзек прямували у «Бістро’с». З нами не було Карли і Пакірсона, бо ці двоє поїхали у Ріверран на брейн-ринг. Ми йшли туди заради, як це назвав Бобі, «ділової зустрічі світового масштабу».

Коли ми зайшли у кафе, Нора зі своєю молодшою сестрою вже сиділи за столиком, чекаючи на нас. Я свідомо попросила в Нори, аби Ерика допомогла нам. Вона, як і інші члени сім’ї Лейхів, є надзвичайно стрункою, гнучкою і малопомітною, тому з легкістю вміститься в будь-які ємності. Правда, дуже довго вговорювала Нору. Вона не хотіла впутувати у наші темні справи ні себе, ні своїх родичів, та здалась.

- Ну ок, тобі вдалось переконати мене, але чи так легко вам піде розмова з Ерикою – це таємниця, - говорила мені подруга вчора в трубку телефона, - вона, по правді, найгірший екземпляр нашої родини, а язик у неї такий гострий, що може поранити будь-кого, промовивши лише одне слово.

Ми привітались з дівчатами, які сиділи одна навпроти одної, і присіли біля них. Я з Айзеком на диванчик, а Отто доставив собі стілець. Не встигли ми почати розмову, як до закладу зайшла Келлі Блум.

- Пробачте, я, напевно, відділюсь від вас, - сказала нам Нора, побачивши дівчину, - Ерико, будь чемною.

Нора пішла у сторону Келлі, аби провести час з нею. Між ними назрівало щось більше, аніж проста дружба.

Я розуміла, що вести переговори з найменшою з Лейхів буду я, адже я трішки знайома з дівчиною. Отто і Айзек бачили її вперше. До того ж, у них невеликий досвід розмов з 10-літніми.

Найперше, я коротко, але зрозуміло, пояснила Ериці, що ми від неї хочемо. Вона дивилась на мене своїми великими карими очима. Коли я закінчила свою розповідь, вона хвилинку подумала, а потім сказала:

- Хм, я не знаю.

- Не знаєш, чи помістишся? – запитав у неї Отто.

- Поміщусь, - покривила слова хлопця Ерика, - не знаю чи хочу я.

- У тебе клаустрофобія? – запитав у дівчинки Айзек, який сидів поруч неї. У порівнянні з ним, Ерика виглядала надзвичайно маленькою.

- У мене немає фобій.

- Добре. Тоді в чому проблема? – знову запитав Айзек.

- Проблема в тому, що я досі не почула, в чому вигода Е-рі-ці, - протяжно мовила дівчина, дивлячись на кожного з нас.

За десять хвилин, на столі стояло багато солодощів, мілк-шейки та різні види соків. «Родзинкою» стало найдорожче морозиво з меню, але складалось з декількох поверхів. Коли Отто приніс цей смаколик і поставив перед Ерикою, вона глянула на нього з презирством:

- Більше помадки. Давай-давай.

Отто неохоче поніс морозиво на кухню. В його очах було написано «Я ненавиджу цю дитину».

- Отже, - я витягнула ці своєї сумки план, - бачиш це? – я показала дівчині червоний кружечок, яким було позначено сховище, - це те, куди ми тебе відведемо. Дальше ми простежимо, аби на місці нікого не було і ти спокійно пролізеш у невелику трубу.

- І ви дізнаєтесь, що там всередині? – говорила дівчина, підсуваючи до себе морозиво, яке знову приніс для неї Отто. Хлопець присів біля мене.

- Саме так.

- І ви говорите, словаки небезпечні?

- Так, але їх нам не буде, - відповів їй Нільсон.

- А міни і пастки?

 - Міни і пастки? – зі здивуванням перепитала я.

- Лазери, шипи, пси, - продовжила дівчина.

- Що? – запитав Отто.

Ми лише іронічно засміялись з її слів.

- Знаєте, на що подібний ваш недолугий план? – Ерика вмить стала серйознішою від Айзека, - на загрозу малолітній.

- Ми постійно будемо з тобою на зв’язку через рацію або телефон, і..

- Ні, ні, ні, - перебила мене Ерика, - загроза малолітньому.

Я тяжко вздихнула.

«Знала, що з нею буде складно, але щоб настільки»

- Ей, Ерико, - до неї звернувся Айзек, - ми думаємо, ці європейці є достатньо небезпечними і хочуть нашкодити не тільки нам, а й нашому місту. Навіть більше – нашій країні. Хіба ти не любиш нашу країну?

- Не сказати АмЕрика без імені Ерика, - відповіла Ерика, п’ючи з трубочки сік.

Така відповідь привела Айзека в короткий шок.

- Як би це дивно не звучало, але це справді так, - говорив він, все ще думаючи над її словами, - тоді зроби це не заради нас. Зроби це заради Лейденсу. Зроби це заради Америки.

«З яких часів Айзек навчився вести нормальні переговори і при цьому не злитись?»

- Ви знаєте, що мені найбільше подобається в нашій країні? – вона допила свій напиток і глянула на нас, - капіталізм. Ви знаєте, що таке капіталізм?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше