Закохані з Лейденсу, але хтось із них мертвий

глава 33

Після школи, як і було обіцяно, ми сиділи у кімнаті Карли і вирізали оголошення про шкільну вечірку на Хеловін. Нора і Карла швидко знайшли спільну мову, тому наша дівоча розмова йшла на ура. Говорили про різне: мода, зіркові інтриги, шопінг. Карла розповідала нам усі шкільні плітки, які стосувались не тільки учнів, а й вчителів. Звичайно, мова зайшла і про хлопців.

- Як думаєте, які дівчата подобаються Айзеку? – наважилась запитати у подруг я. Це запитання хвилювало більшу частину дівчат нашої школи. Бо, якщо Отто вибрав мене, то тут все зрозуміло, Бобі – тип «Моніка»,  а по Айзековому покер фейсі не зрозуміло, що коїться у нього на душі.

- Хм, - хмикнула Нора, - хіба цьому егоїстові може подобатись хтось інший, як не він?

Нора була не з фанатів Айзека, хоча вважала його зовнішність привабливою.

- Я б не сказала, що Айзек – егоїст, - стала на захист хлопця Карла, не відводячи погляду від паперу, - він просто добре знає, чого хоче від цього життя. Як казав один відомий письменник: «Жити так, як хочете ви – не егоїзм. Егоїзм – це коли інші повинні думати і жити так, як хочете ви». А Нільсон ще ні разу не сказав слова протесту, коли ми говорили на теми, не зв’язані з розслідуванням, і поважав думки та позиції кожного. А під час деяких суперечок щодо дальших дій, він чітко і змістовно обгрунтовував свою точку зору. Айзек – впевнений у собі юнак, у якого адекватна самооцінка, а його впевненість – його найкраща риса, яка приваблює ме…

На останньому слові Карла зупинилась, розуміючи, що дала забагато волі своєму язику. Аби не було незручної мовчанки, я заговорила:

- Я також не вважаю його самолюбом. Більше не вважаю. Раніше я думала, що він чудовий приклад егоїзму та егоцентризму, та коли зблизилась з ним, то зрозуміла, що це далеко не так. До того ж, як йому вирости егоїстом в такій сім’ї? Ще коли місіс Нільсон була живою, вона, як і шериф, постійно пропадали на роботах, аби заробити грошей, яких катастрофічно бракувало. Айзек часто залишався вдома сам один, бо його батьки ходили на нічні зміни. А коли дізнався про діагноз  матері, то також шукав собі підробіток після школи, аби допомогти батькові.

- Чого у нього такі складні стосунки з татом? – запитала у нас Нора.

- Вони дуже схожі і від цього страждають обоє, - відповіла я, - але це не все.

Обидві дівчата підняли погляд на мене, переставши при цьому робити свою роботу.

- Це таємниця, якою поділилась зі мною моя мама. Нікому не розповідати. В той фатальний день, коли місіс Нільсон не стало, ще з самого ранку вона почувала себе гірше, ніж у попередні дні. Айзек просив у батька, аби той залишився разом з нею, адже йому катастрофічно потрібно було йти до школи. В той день був його перший матч з регбі. Нільсон старший послухав сина, але коли Айзек прийшов додому, то застав маму у дуже важкому стані, а батька поруч не було. На запитання «Де тато?» місіс відповіла, що його раптово викликали на роботу і він поїхав, залишивши її одну. За цей час їй стало ще гірше, бо вона переплутала таблетки і випила не ту. Вона намагалась додзвонитись до хлопців, але ні той, ні той не брали трубки. Айзек викликав швидку. У лікарні в той день на зміні була моя мама, вона ж бо медсестра. Вона розповіла, що містер Нільсон з’явився аж тоді, коли його жінку прокапували. На коридорі він сильно посварився з Айзеком. Хлопець наїхав на нього зі словами «Де ти був?», «Я ж просив», «Постійно твоя робота на першому місці, а ми з мамою на другому», а той йому у відповідь «Ти не гірший», «А чому ти не брав трубки», «Я думаю про вас». Та нічого не допомогло. Місіс Нільсон померла. Пройшло майже 2 роки, а Айзек ще досі не може пробачити своєму батькові того вчинку, хоча містер Нільсон вже давно готовий йти на примирення. Ось така от історія.

Ми троє сиділи засмученими. Таку правду завжди важко сприймати.

- Чого ти не розповіла мені раніше? – поцікавилась Нора.

- Боялась, - тихо мовила я.

Карла лише тяжко видихнула. Ми замовкли, думаючи кожен про своє, але тут двері кімнати відчинились і ми почули знайомий голос:

- Ваші плітки звичайно дуже цікаві, але вже зайшло за шосту, а ми в сьомій їдемо самі знаєте куди, - говорив Отто, стоячи ногами в коридорі, а головою і тулубом будучи в кімнаті.

- Ти нас підслуховував? – крикнула до нього я.

- Трохи.

- Отто! – незадоволено і презирливо мовила Нора, а Карла кинула в нього ножиці і попала йому у живіт.

- Це що – замах на життя? – запитав у сестри брат, дивлячись то на ножиці, то на неї.

- Не треба було підслуховувати, - відповіла дівчина.

- Та не чув я нічого! Давайте збирайтесь. Норо,  я відвезу тебе додому і заберу Ерику. А Карла і Вільма чекатимуть мене на вулиці.

Ми попрощались з Норою, а самі почали збирати все, що сьогодні встигли зробити, а зробили ми більшість роботи.

- Дякую вам, - сказала Карла, коли ми виходили на вулицю, - я б це вирізала декілька діб.

Я їй усміхнулась.

«Завжди рада допомогти Карлі, або просто бути поруч неї. Вона – надзвичайно добра і милосердна. Я дуже щаслива, що ми все таки подружились»

Отто, як і обіцяв, приїхав з Ерикою, яка розмістилась на задньому сидінні його машини. Вона вся була у «солдатській формі» - шолом, рукавиці на долоні, велосипедний захист на коліна і лікті. Від її вигляду на моєму лиці появилась усмішка.

Я сіла на переднє сидіння, а Карла – на заднє, бо хотіла познайомитись з Ерикою.

- Вона просто не знає, з ким зв’язується, - шепнув мені на вухо Отто, коли я запитала навіщо їй цього.

Карла, звичайно, була в шоці від речі дівчини та швидко змирилась, і навіть намагалась схопити її хвилю. Але Ерика – особлива, тому їй цього не вийшло.

- А куди взагалі їхати? – запитав Отто, заїжджаючи на територію лісу.

- Їдь туди, де ми останній раз робили пікнік зі сім’єю, а дальше –пішки, - говорила Карла, - ми з вами поліземо в таку дупу, що там нікого більше не буде, окрім нас і Айзека з Бобі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше